Принципи оподаткування та податкова політика

Принципи оподаткування – розроблене на наукових засадах зведення догматичних, раціоналістичних, етичних і нормативних положень стосовно функціонування податкової системи, це неформальний кодекс поведінки всіх учасників податкового процесу, однаково рекомендаційний як для податкової служби, так і платників податків. Принципи виконують роль стандартів податкової системи, провідних настанов щодо проведення податкової політики та розробки технологій оподаткування. В фіскальній сфері принципи оподаткування нагадують те значення, котре в теології належить декалогу – десяти заповідям Божим. Одні принципи виведені теоретично з певних суспільних ідеалів, другі опираються на емпіричний досвід, віковічну податкову практику. Призначення принципів полягає в узгодженні двох основних вимог до податкової системи: задоволення фіскальних потреб держави при врахуванні інтересів платників податків. Тому наукове обґрунтування принципів оподаткування виходить із задач виконання державних функцій і впливу податків на економічну діяльність. Аби зрозуміти важливість принципів оподаткування, достатньо нагадати про “безпринципний” стан державних фінансів часів королівського абсолютизму. З цією метою наведемо приклад із XVII ст. про діяльність суперінтенданта (міністра) фінансів Франції Нікола Фуке (1615–1680). Через систематичне розкрадання бюджетних коштів Фуке привів фінанси в повний розлад. Так, він передавав податки на відкуп за хабарі, а відкупщики мало того, що самі обкрадали казну, повинні були за рахунок зібраних податків оплачувати приватні витрати Фуке та його кліки. Фуке осмілився взагалі не вести облік державних доходів, тим самим одержавши можливість присвоювати величезні суми бюджетних коштів. Щоправда, останні 15 років життя Фуке провів у в’язниці. Знадобилися державницький ум й адміністративний хист його наступника Жана-Батиста Кольбера (1619–1683), щоб навести порядок у фінансах королівства. Найвідомішими в історії фінансової науки є принципи, сформульовані Адамом Смітом (1732–1790) і Адольфом Вагнером (1835–1917). Вони мають ранг класичних.

Таблиця 1.1

Принципи оподаткування Адама Сміта та Адольфа Вагнера

Принципи за Смітом Принципи за Вагнером

1. Громадяни зобов’язані брати участь у покриванні державних видатків по можливості у відповідності з своїми доходами.2. Податок повинен бути точно визначеним щодо часу, способу та розміру, ясним і відомим як самому платнику, так і будь-кому іншому.3. Податок повинен стягуватися у момент і способом, найбільш зручним для платника.4. Кожен податок має складати суму якомога меншу зверху того, що поступає в дохід держави [34, c.505–506 ]. I. Фінансові принципи:1. Достатня дохідність.2. Еластичність оподаткування.II. Економічні принципи:3. Продуманий вибір джерел оподаткування, особливо між податками на доходи і національне багатство (капітал), а також відносно допустимої різниці між індивідуальним і національним інтересом.4. Вибір видів податків із позицій впливу оподаткування в цілому та окремих податків на платників, врахування проблеми перекладання податків.III. Принципи справедливості (зрівняльного розподілу податків):5. Універсальність (загальність) і6. Рівність оподаткування.IV. Принципи адміністрування податків (принципи адміністративної ефективності податкової системи):7. Визначеність оподаткування.8. Зручність.9. Забезпечення найнижчих по можливості затрат по збиранню податків [44, р.11].Помітно, що принципи оподаткування, викладені А. Смітом у знаменитій книзі “Добробут націй” (1776 р.), опираються на філософсько-етичну доктрину з його праці “Теорія моральних почуттів” (1759 р.). За Смітом, правило абсолютної моральності полягає в такій поведінці, котра викликає симпатію ближніх. Звідси і уряди мають вести себе таким чином, щоб уникнути антипатії з боку платників податків, і навпаки – останні не повинні викликати невдоволення урядів. Вочевидь, що подібна позиція ставить і тих, і других у становище, зазвичай, мало реальне. У більш прагматичному сенсі принципи Сміта носять утилітарно-індивідуалістичний характер, тобто вони орієнтовані більше на інтереси конкретних платників, ніж на спільні для всіх національно-державні інтереси. Значною мірою така позиція була продиктована низьким рівнем британської податкової служби у XVIII ст. На неї зовсім не схожа сучасна компетентна і добросовісна податкова адміністрація західних країн, побудована на основі співробітництва представників фіскальної служби і платників податків, що по суті є ознакою згуртованості політичної нації. Перший принцип Сміта (“Піддані держави мають по змозі брати участь в утриманні уряду відповідно до своєї здатності й сил, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під протегуванням і захистом держави” [34, c.505]) дозволяє пояснити соціально-економічну роль податкових привілеїв: імунітетів, цензів і пільг. Імунітети (звільнення від податків представників окремих сфер діяльності і/або соціальних станів у силу їх привілейованого становища) і цензи (надання політичних і громадянських прав лише під умовою сплати певної суми прямих податків) мали вийти і справді вийшли з вжитку під впливом буржуазно-демократичних перетворень.

Внутрішній смисл першого принципу допускає існування пільг, на що вказують застереження Сміта: “по змозі”, “відповідно до своєї здатності й сил”. Пільга як полегшення, надане в порядку винятку із загальних правил, – суперечливий, а дехто вважає, що навіть негативний фактор оподаткування. Порушуючи умови конкуренції, котрі мають бути рівні для всіх, створюючи вигоди одним за рахунок інших, пільги тим самим розбещують перших і озлобляють других, у підсумку деморалізуючи все суспільство. “Податкові привілеї, – пише професор Й. Ланг, – посилюють оподаткування для тих, хто не попав у число пільговиків, активізують їх опір податкам і дають привід до нових привілеїв” [17, c.5]. Пільги порушують не лише рівність в оподаткуванні та знижують фіскальну ефективність податкової системи, але й шкодять раціональним засадам економіки, бо анулюють загальні для всіх господарюючих суб’єктів, значить – нейтральні, – умови для приймання економічних рішень. Отже, дія пільг по суті скасовує принцип нейтральності оподаткування, мова про який піде пізніше. Не випадково, в деяких країнах, у тому числі в Росії, взятий курс на максимальне обмеження кількості пільг.