Інвестиційні податкові кредити як фактор фінансового розвитку регіону

Інвестиційна діяльність є однією з найважливіших умов стабілізації економіки і переходу до активних відтворювальних процесів. Вона може здійснюватися за рахунок досить широкого кола джерел – власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, грошових накопичень громадян і юридичних осіб), запозичених і залучених фінансових коштів, бюджетних інвестиційних асигнувань, безвідплатних і благодійних внесків тощо.

Але на сучасному етапі економічного розвитку через інфляційні процеси та загальне падіння виробництва ці джерела можуть дати досить обмежені обсяги інвестування, тому актуальним залишається питання пошуку додаткових джерел інвестиційних ресурсів.

Однією з причин незалучення інвестицій є те, що Україна, відповідно і регіони, розглядається як держава з високим ризиком для іноземного капіталу. Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80 %. У рейтингу інвестиційної привабливості країн наша держава займає 106 місце, маючи тенденцію до подальшого зниження. Рейтингове агентство S&P повідомило про перегляд оцінки інвестиційної привабливості [1, с. 7].

Одним з таких джерел міг би стати інвестиційний податковий кредит, який пропонується запровадити і використовувати для активізації інвестиційної діяльності.

Неодмінною передумовою фінансового розвитку регіону є інвестиції. Інвестиційний клімат регіону формується на багатьох економічних показниках, але мало уваги приділялося такому як інвестиційний податковий кредит. У зв’язку з цим викликають інтерес роботи раніше визнаних провідних учених-економістів.

Останнім часом тема становлення та розвитку податкового кредиту висвітлювалась у наукових роботах таких вітчизняних учених-економістів: Якубовського М.М., Бабич Л.М., Шаблистої Л.М., Довгань Л.П. та інші.

Вивчення за цією проблемою наукових праць свідчить про відсутність достатнього висвітлення питань щодо інвестиційного податкового кредиту, у контексті регіональної економічної політики, фінансового розвитку регіону без прямого втручання в ці процеси держави.

Мета статті – виявити доцільність застосування інвестиційного податкового кредиту із застосуванням нової системи пільг щодо оподаткування прибутку підприємств для самостійного залучення інвестицій регіону від податку на прибуток підприємств регіону та показати шляхи вирішення цієї проблеми, виявити чинники впливу на зростання ролі інвестиційного податкового кредиту у підвищенні фінансового розвитку регіону.

Ринкова економіка підвищує значення кредиту у регулюванні економічних процесів, зокрема у здійсненні інвестиційної, структурної і податкової політики. Найбільш важливою формою податкового кредиту є інвестиційний податковий кредит, що застосовується з метою стимулювання інвестицій.

Взагалі, кредит (від лат. creditum – позика, борг) – це тимчасове надання у позичку товарів або грошей. Будучи складним механізмом руху позичкового капіталу, він існує у різних формах, а саме: банківських, комерційних, грошових, товарних, інвестиційних, міждержавних, рамочних, револьверних, у формі „Стенд-бай”, митній, експортній тощо [2, с. 80].

Кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на такі складові, як фінансовий, товарний, податковий та інвестиційний податковий кредит [3] .

Фінансовий кредит – кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент [3].

Товарний кредит – товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент [2].