Конвенціональні та інвестиційні аспекти оподаткування нерезидентів в Україні

Міжнародне подвійне оподаткування (double taxation) [14, с. 401] – одночасне обкладання в різних країнах ідентичними податками або такими, які мають однакову природу, зустрічається досить часто. Зазвичай це прибуткові та майнові податки, якими обкладаються доходи від праці чи від капіталу. Розрізняють міжнародне економічне подвійне оподаткування та міжнародне юридичне подвійне оподаткування. В економічному розумінні поняття „подвійне оподаткування” виникає у випадку, коли відсутня повна ідентичність оподатковуваних суб’єктів, а даний об’єкт відсутній двічі стосовно податку. Визначення міжнародного юридичного подвійного оподаткування, як конфлікту правових основ, що виникає, коли в межах первинних фіскальних юрисдикцій податкова влада обкладає податком той же об’єкт, дає нам Типова Модель Договору Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) [4, с. 125].

Значні розбіжності у визначенні резидентства між різними країнами – досить поширене явище, що призводить до випадків подвійного резидентства стосовно деяких компаній. Проблеми подвійного оподаткування вирішуються шляхом укладення міжнародних податкових угод (конвенцій) та врегулювання вітчизняного податкового законодавства. За допомогою податкових угод досягається розмежування податкової юрисдикції щодо доходів юридичних і фізичних осіб між урядами країн-партнерів, усувається можливість неправомірного застосування в односторонньому порядку національного режиму оподаткування. Зазвичай, у таких угодах місце перебування центру фактичного керівництва (офісу, штаб-квартири) і є остаточним критерієм.

Підраховано, що в світі діє понад 1 000 міжнародних податкових угод. Перші форми взаємодії держав у сфері оподаткування були відомі ще в позаминулому столітті. Так, у 1843 році було укладено угоду з питань адміністративної допомоги в оподаткуванні та обміні фіскальною інформацією між Бельгією та Францією, а у 1845 р. – між Бельгією та Нідерландами [6, с. 43]. Договори, які були укладені ще до Другої світової війни та у післявоєнні десятиліття, зберігають свою силу і нині. Головна особливість міжнародних податкових угод полягає в тому, що як елементи міжнародного податкового права вони мають пріоритет над національним законодавством. Крім того, міжнародні угоди набирають чинності після виконання внутрішніх державних процедур, а саме: після ратифікації податкової конвенції Міністерство закордонних справ надсилає повідомлення (ноту) другій стороні про те, що перша сторона виконала внутрішньодержавні процедури (тобто ратифікувала угоду) і чекає аналогічного повідомлення. Лише після надходження ноти про ратифікацію міжнародна угода (договір, конвенція) набирає чинності. Парафування договорів (необов’язкова, але досить поширена процедура) відповідно до Віденської Конвенції „Про право міжнародних договорів” [2] (ратифікована Україною 14.05.86 р. у складі СРСР) відбувається до офіційного підписання угоди.

Найбільш суттєвою подією щодо запобігання подвійного оподаткування стало прийняття Фінансовим комітетом Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) „Моделі Договору про запобігання подвійного оподаткування доходів від праці і капіталу” (за версією 1963, 1977 і 1992 років) [4, c. 126]. Проте дана типова Модель Договору ОЕСР про подвійне оподаткування не може вирішити всі проблеми, що виникають при укладенні двосторонніх угод. Хоча договори про запобігання подвійного оподаткування укладаються в інтересах платників податків, а їхні умови і постанови роблять сторони-учасниці договору більш привабливими для інвесторів з погляду фінансових зобов’язань, досить часто деякі питання оподаткування окремих видів господарської діяльності потребують додаткового розгляду та врегулювання (шляхом укладення додаткових угод).Україна також використовує міжнародні податкові угоди. Застосування норм національного законодавства, перш за все ст. 9 Конституції України [3], ст. 19 Закону України ”Про систему оподаткування” [11], ст. 18.1 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” [10], гарантують першочерговість норм міжнародного права над національним. Зокрема, в статті 18.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що у разі, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Станом на кінець 2003 р. в Україні вступили в силу угоди про усунення подвійного опода-ткування, підписані із 50 країнами світу [8]. Ратифіковані угоди з такими країнами, як Бразилія, Монголія, Алжир, Кувейт, ОАЗ, а підписані – з Люксембургом, Кубою, Словенією, Сирією та ЮАР. Крім того, згідно зі ст. 7 Закону України ”Про правонаступництво в Україні” [12], Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами щодо Іспанії та Японії. Стосовно інших країн, оподаткування доходів нерезидентів здійснюється в Україні в повному обсязі.

Дослідженню проблем подвійного оподаткування слід приділити особливу увагу перш за все тому, щоб мати можливість виявити та усунути випадки, коли держава може недоотримати значні суми податкових надходжень з іноземців в Україні, а також з українських громадян за межами нашої держави. Для прикладу розглянемо різні умови щодо оподаткування дивідендів, які виплачуються нерезидентам, передбачені нормами двох документів: Конвенції між Урядом СРСР і Урядом Японії про уникнення подвійного оподаткування [1, c. 20] стосовно податків на доходи, яка чинна та використовується в Україні донині, відповідно до ст. 7 ЗУ “Про правонаступництво України” [12] та Конвенції між Кабінетом Міністрів України й Урядом Алжирської Народної Демократичної Республіки про запобігання подвійного оподаткування доходів і майна і попередження податкових відхилень [4, с. 342] (табл. 1).