Конвенціональні та інвестиційні аспекти оподаткування нерезидентів в Україні

Глобалізація, територіальне розширення Європейського Союзу, економічна інтеграція та міжнародна міграція людей і капіталів суттєво впливають на фінансово-економічні процеси в Україні і, зокрема, на оподаткування. Створення спільних підприємств, рух робочої сили та капіталів, загалом співробітництво у сфері економіки передбачають активізацію податкової політики України на зовнішньоекономічному напрямі. У зв’язку з цим постає проблема оподаткування нерезидентів в Україні.

Дослідженню оподаткування в умовах ринкової трансформації економіки присвячені праці багатьох провідних вітчизняних економістів: О.Д. Василика, І.О. Луніної, З.О. Луцишин, П.В. Мельника, А.М. Соколовської, В.М. Федосова, Л.І. Шаблистої та інших. Проте питання оподаткування нерезидентів у наукових працях названих вчених досліджуються фрагментарно, що обумовлює потребу в більш повному вивченні. Саме тому метою даної статті стало висвітлення питання оподаткування нерезидентів у контексті міждержавних податкових угод (конвенцій) та впливу оподаткування нерезидентів на динаміку залучення іноземного інвестиційного капіталу в Україну.

Розкриття значення нерезидентів як суб’єктів оподаткування зустрічається в декількох джерелах, проте найбільш повне визначення терміна „нерезиденти” містить ст. 9 Митного кодексу України [5].

Нагадаємо, що до нерезидентів відносяться такі категорії фізичних і юридичних осіб:

– громадяни, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

– розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи, торговельні та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх філії, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до законодавства України.

Основними законодавчими актами, що регулюють порядок оподаткування нерезидентів в Україні, є закони України „Про податок з доходів фізичних осіб” [9] та „Про оподаткування прибутку підприємств” [10].

При оподаткуванні іноземних юридичних осіб важливе значення має поняття податкової юрисдикції тієї чи іншої держави. Це питання вирішується на основі двох критеріїв: резидентства та територіальності. Критерій резидентства полягає у тому, що прибутки резидентів даної країни (отримані як на території країни, так і за її межами) підлягають оподаткуванню в цій країні. У свою ж чергу, обкладаються лише ті прибутки нерезидентів, які були отримані в цій країні. Критерій територіальності базується на національній приналежності джерела доходу. Оподаткуванню в даній країні підлягають тільки ті доходи, які отримані на її території. Будь-які доходи, отримані за кордоном, звільняються від оподаткування в даній країні.

Щодо застосування названих критеріїв, різні країни світу підходять по-різному. Наприклад, у Великій Британії нерезиденти сплачують корпоративний податок у випадку, якщо вони реалізують продукцію в самій Британії через свої філії та відділення. Відповідно, британські компанії, які працюють за кордоном, повинні сплачувати прибутковий податок у цих країнах. Виплачений за кордоном прибутковий податок вираховується із зобов’язань по даному податку у Великій Британії. У результаті цього компанія сплачує податок за більшою ставкою – іноземною або британською. США також беруть за основу критерій резидентства, який доповнюється залежно від конкретних обставин територіальним критерієм. Натомість у Франції та Швейцарії в податковій практиці має місце критерій територіальності. Домінуючим є даний критерій для податкової юрисдикції в країнах Латинської Америки. Немало держав, у тому числі Україна, Польща і Росія, виходять із поєднання обох цих критеріїв. Вибір того чи іншого критерію, зазвичай, пов’язаний із національними інтересами країни. Так, країни, чиї компанії отримують значні прибутки від їх закордонної діяльності та від капіталів, розміщених за кордоном, при розмежуванні податкової юрисдикції перевагу віддають критерію резидентства, а країни, в економіці яких значне місце займає іноземний капітал, перевагу надають критерію територіальності.Відсутність єдиного підходу спричиняє виникнення проблеми подвійного оподаткування. Подвійне оподаткування виникає у випадках, коли об’єкт податку або його платник оподатковується в межах однієї або кількох фіскальних юрисдикцій податком певного виду більше, ніж один раз. Здебільшого подвійне юридичне оподаткування зустрічається у випадках ведення господарської діяльності в міжнародному масштабі внаслідок одночасного застосування принципів резидентства та територіальності декількома країнами щодо одного й того ж доходу платника податків. У світовій практиці як країни з розвиненою економікою, так і країни, що розвиваються, користуючись своїм правом на податковий суверенітет, використовують у своєму національному оподаткуванні обидва принципи.