Концептуальні засади оподаткування в умовах ринкової трансформації економіки

– рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків та інших обов’язкових платежів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

– компетенція – встановлення і скасування податків та інших обов’язкових платежів, а також пільг їх платникам, відповідно до чинного законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами;

– єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку та іншого обов’язкового платежу, строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

– доступність – забезпечення розуміння норм податкового законодавства для платників податків та інших обов’язкових платежів.При цьому важливо підкреслити, що основні принципи побудови та реформування податкової системи не повинні суперечити один одному у процесі практичного впровадження, інакше отриманий ефект означатиме підрив основ матеріального виробництва і споживання [2 ].

Функціонування податкової системи у будь-якому випадку відносно скорочує потенційно можливі обсяги виробництва. Якщо ж при цьому в основі її побудови закладено деформовані чи не обґрунтовані засади, то це вкрай негативно впливає на виробничу і соціальні сферу суспільства. Адже, “впливаючи на економічну ефективність виробництва, податки тим самим призводять до зміни його обсягів (згортання чи розгортання). Існуючи задля отримання прибутків, виробництво дуже чутливо реагує на їхнє скорочення, особливо через оподаткування” [2, с. 31].

Застосування в податковій системі України вищезгаданих принципів мало б бути підпорядковане забезпеченню гармонійного співвідношення між суспільно-державними та індивідуально-приватними інтересами в процесі розвитку. Однак аналіз сучасних механізмів оподаткування свідчить, що не всі названі принципи податкової політики знайшли своє практичне застосування. Особливим прикладом цього може бути принцип стабільності. Лише до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” за 1998–1999 рр. було внесено більш як 150 змін і доповнень. Постійно вносяться зміни і до Закону “Про ПДВ” та до інших законів з питань оподаткування.

При цьому необхідно зауважити, що зміни до податкового законодавства мають на меті вдосконалити механізм оподаткування з урахуванням зрушень в економічному середовищі. Але інтереси наповнення бюджету вимагають, щоб оподаткування було прогнозованим для платників і кожний суб’єкт підприємницької діяльності міг планувати свій бізнес. Це означає, що держава повинна більш виважено визначати певні “правила гри” хоча б на якийсь сталий період.

Необхідно погодитись з думкою тих учених і політиків, хто вважає, що нестабільність податкового законодавства України в більшій своїй частині пояснюється не змінами в економічному середовищі країни, а недосконалістю аналітичних розробок, які повинні застосовуватися як при підготовці нових законодавчих актів щодо податків, так і при підготовці змін і доповнень до діючих законів про податки. Так, у більшості випадків, наприклад, пояснювальні записки до проектів законів з питань оподаткування, прийняті Секретаріатом Верховної Ради, носять чисто теоретичний характер або містять приблизні розрахунки за надто спрощеною методикою. Не таємниця, про яку не раз писали, що внесення змін до діючого податкового законодавства відбувається також під тиском окремих народних депутатів і політичних груп, які захищають свої вузькі галузеві, регіональні та ін. інтереси.

Принцип стабільності податкового законодавства, на нашу думку, повинен передбачати сталість ставок, пільг і правил оподаткування принаймні на найближчі 5 років з моменту введення в дію податкового законодавства. Особливу увагу держава повинна звернути на платників податків, які беруть участь у цільових державних інвестиційних програмах. Їм необхідно забезпечити незмінність умов оподаткування протягом усього періоду дії податкового законодавства.

Аналіз свідчить, що, на жаль, поки що не можна вважати податкову систему України і соціально справедливою. У нас сьогодні не застосовується диференційоване прогресивне оподаткування громадян, які отримують дуже великі доходи. Після введення в дію нового законодавства про податок на доходи фізичних осіб ситуація з цього питання тільки ускладнилась. Не відрегульований до цього часу і порядок визначення надвисоких доходів.

На нашу думку, сьогодні вже гостро стоїть питання векторного напряму оподаткування. Основним джерелом надходжень повинно бути надходження від громадян, а не від підприємств. У бюджеті ж на 2004 рік заплановані надходження від податку на доходи фізичних осіб лише близько 1 відсотка доходів бюджету [3 ]. На сьогодні в Україні фактично відсутні непрямі методи оцінки доходів юридичних і фізичних осіб, немає єдиної інформаційної бази. Відсутність законодавчого регулювання непрямих методів оцінки доходів юридичних і фізичних осіб, які широко застосовуються іншими країнами світу, викликає справедливі нарікання з боку населення, обуреного невідповідністю задекларованих доходів реальним витратам окремих представників тіньового бізнесу. Питання ефективного контролю за тіньовими потоками було і буде актуальним як для України, так і навіть для держав з розвиненою економікою.Верховна Рада України, визначаючи засади податкової політики, не випадково в своїй постанові першим принципом назвала стимулювання підприємницької виробничої діяльності і пов’язала його реальне втілення з введенням пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва. Законодавець, відзначаючи вагому роль податкових пільг у стимулюванні підприємницької діяльності та інвестиційної активності, вважав за необхідне визначити також і основні принципи надання пільг і звільнення від оподаткування.