Оподаткування прибутку підприємств: шляхи удосконалення
2. Вартість основних фондів даної групи, зазвичай, дуже велика.
3. Велика ставка призвела б до значного зростання цін.
Для групи 2 (офісне обладнання, інструменти, транспорт, меблі) ставка встановлена в розмірі 10 %. Це найбільш мобільна частина основних фондів, тому для неї встановлена висока ставка амортизації, яка забезпечує відшкодування вартості основних фондів на 80–90 % за перші 3–4 роки їх експлуатації.
Для групи 3 (інші основні фонди, не включені до груп 1, 2, 4) встановлена ставка 6 %, а для групи 4 (електронно-обчислювальні машини, комп’ютерна техніка та їх програмне забезпечення, телефони) встановлена найбільш висока ставка амортизації в розмірі 15 %.
Але існуючі раніше прискорені норми амортизації з 01.01.2004 р. відмінено.
Наступною істотною позитивною зміною є надання можливості платникам податку проводити щорічну індексацію вартості основних фондів на рівень інфляції за рік.
Незважаючи на те, що процес нарахування амортизації зазнав значних змін, залишилися певні недоліки. На нашу думку, необхідно зробити амортизацію не видом витрат, а зменшенням податкових зобов’язань. Тобто на суму амортизаційних нарахувань зменшується сума податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету.
Це дозволило б установити високі норми амортизації для всіх основних фондів, не підвищуючи при цьому ціну товару. А встановлення високих норм амортизації призвело б до прискорення відшкодування витрат на придбання основних фондів, а значить підвищило б швидкість обертання грошей на підприємстві.
Взагалі така система нарахування амортизації дозволила б зменшити вартість вітчизняних товарів, що значно підвищило б їх конкурентоспроможність.
Дуже важливим положенням, яке спрямоване на фінансове оздоровлення підприємств, є надана платникам податку відповідно зі ст. 6 Закону можливість віднесення збитків поточного періоду на зменшення валового доходу майбутніх періодів протягом п’яти податкових років. Цим самим була усунута ситуація, коли підприємство мало прострочену заборгованість минулих періодів, що значно перевищувала валові доходи звітного періоду, але податок на прибуток все одно нараховувався.
Аналізуючи наведене вище, хотілося б відзначити декілька основних, на нашу думку, недоліків у сучасному законодавстві.
По-перше, це не об’єктивне трактування моменту отримання доходу.
Відповідно до пп. 11.3.1 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою отримання доходу є дата, що приходиться на податковий період, протягом якого першою відбувається будь-яка з наступних подій:
1. Дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку в оплату за реалізовані товари (роботи, послуги), а у випадку їх реалізації за готівку – день оприбуткування грошей у касі платника податку.
2. Дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання платником податку цих робіт (послуг).
Для підприємства все протікає нормально до того часу, поки оплата товарів та їх отримання чи постачання відбуваються синхронно, або хоча б в один податковий період.Тепер уявімо собі, що підприємство продало товар чи надало послугу в податковому періоді А, а отримало гроші в періоді Б. Згідно з Законом підприємство в податковому періоді А отримало валовий дохід і повинно в цьому періоді сплатити податок на прибуток, але ж гроші будуть зараховані на розрахунковий рахунок підприємства лише в податковому періоді Б. Дуже добре, якщо у підприємства є на момент сплати податку необхідні кошти, а якщо їх немає?! У випадку прострочення платежу на суму недоїмки буде нараховано пеню в розмірі 120 % облікової ставки Національного банка України на повну суму недоїмки за весь термін прострочення.