Питання гармонізації відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків

Один із шляхів формування податкової свідомості вбачається у відповідному спрямуванні роботи контролюючих органів у сфері оподаткування. Іншим шляхом вирішення питання формування податкової свідомості може стати розробка та реалізація спеціальної державної програми за участю Міністерства освіти і науки, при участі державних засобів масової інформації регіонального та місцевого рівнів.

До першопричин виникнення конфліктів між платниками податків та контролюючими органами в сфері оподаткування слід також віднести існуючі сьогодні мотиви та оцінку роботи останніх, структурну побудову податкових органів, процедури та правила їх роботи, що не тільки не відповідають сучасному стану, а й перспективам розвитку підприємництва. Методи та мотиви роботи породжують численні непорозуміння між податківцями та підприємцями, які іноді набувають гіпертрофованих форм.При здійсненні контролюючими органами перевірок платників податків необхідно враховувати нестабільність і неоднозначність податкового законодавства, що є об’єктивною особливістю сучасного етапу реформування системи оподаткування в Україні. Практиці оподаткування відомі непоодинокі випадки неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства з боку платників податків і податкових органів. Така неоднозначність інтерпретації податкових норм посилює протистояння між платниками податків та контролюючими органами в сфері оподаткування, оскільки останні, згідно з чинним законодавством, наділені правом надавати офіційні роз’яснення тих чи інших податкових норм, що мають офіційних характер. Листи та роз’яснення, що видаються податковими органами в межах наданої їм компетенції, як правило, звужують або розширюють межі застосування податкової норми, що є неприпустимим, оскільки порушує права та законні інтереси платників податків. Особливої актуальності проблема неоднозначності тлумачення податкового законодавства набуває під час судового розгляду спорів між контролюючими органами та платниками податків. Сьогодні під час розгляду спорів між вказаними суб’єктами податкових правовідносин судді надають перевагу листам і роз’ясненням податкових органів, хоча законодавство, зокрема п. 4.4.1. Закону України ”Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 1 грудня 2000 р., передбачає, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Тому позиція представників судової влади повинна бути змінена, оскільки листи та роз’яснення органів державної податкової служби є лише одним із способів вираження розуміння (трактування) або застосування податковими органами податкового законодавства. Служителі Феміди в своїх рішеннях повинні принаймні керуватися законами та підзаконними нормативними актами з питань оподаткування, а у випадках наявності неоднозначності спірні питання повинні вирішувати на користь платників податків.

Ще однією із причин загострення протиріч між платниками податків і контролюючими органами у сфері оподаткування є низька якість та постійний характер податкових перевірок. Так, на думку деяких фахівців-практиків, для покращання такої ситуації доцільно відмовитись від безумовного контролю за кожним окремим суб’єктом господарювання не рідше ніж 1 раз на 2 роки. Для покращання роботи контролюючих органів у сфері оподаткування необхідно перейти до аналізу секторів (сегментів) ринку, моніторингу податкових надходжень від суб’єктів господарювання в цих секторах та подальше фокусування лише на тих суб’єктах, надходження від яких значно відрізняються від середнього значення надходжень у відповідних секторах [5, 37]. Такі методики за наявності зростаючої кількості суб’єктів підприємницької діяльності допоможуть дійсно ефективно, тобто з мінімальними затратами, контролювати додержання податкового законодавства.

Зазначені вище обставини, а також практична діяльність податкових органів свідчить про необхідність внесення змін до вибору об’єктів контролю, що в свою чергу потребує збільшення аналітичної роботи не тільки в Державній податковій адміністрації, але й на рівні районів та міст. Саме місцеві податкові органи, як первинна ланка системи органів податкової служби, повинні бути забезпечені висококваліфікованими кадрами для збору, обробки та аналізу первинних податкових даних. Майбутня структура податкових органів повинна бути відповідно орієнтована на збільшення аналітичної роботи та зменшення прямої перевірочної діяльності.

Неабияке значення для вирішення проблеми гармонізації відносин між контролюючими органами у сфері оподаткування та платниками податків має правова регламентація організаційних засад податкового контролю. Контроль за сплатою обов’язкових платежів є необхідним організаційно-правовим засобом адміністрування у будь-якій промислово розвиненій країні. Так, перевірки зі сплати обов’язкових платежів у Франції здійснюються не рідше, ніж раз на чотири роки, якщо суб’єкт господарювання не переходить на пільгове оподаткування у наступному за звітним році [6, 442].В Україні організаційно-правові питання здійснення перевірок державними органами фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності закріплено в Указі Президента України ”Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.98 р. Даним нормативно-правовим актом передбачено проведення лише двох видів перевірок (планова та позапланова), а також визначено вичерпний перелік підстав, за яких ці перевірки здійснюються. У цілому положення даного Указу, на нашу думку, можна вважати одним із кроків з боку держави у напрямі гармонізації відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків, оскільки зазначені положення в цілому спрямованні на захист прав та законних інтересів останніх.