Податкові регулятори залучення в Україну інвесторів-нерезидентів

Вирішальний вплив держави на економічну діяльність нерезидентів в Україні визначають два фактори: умови інвестування та правила оподаткування. Оподаткування – один із головних важелів, використовуючи який держава може впливати на рух інвестиційних процесів і спрямовувати їх в русло національних стратегічних інтересів.Як бачимо із аналізу законодавчих актів, в українській податковій політиці можна виділити два етапи розвитку: на першому етапі відбулося пожвавлення інвестиційної діяльності шляхом надання податкових пільг іноземним інвесторам, на другому – відбувся перехід до національного режиму рівності оподаткування, за яким податкові стимули створюються лише для малого та середнього бізнесу залежно від обсягу доходів, або за територіальним принципом (розвиток вільних економічних зон).

У фінансовій теорії, зазвичай, виділяють дві основні функції податків: фіскальну та регулюючу. Деякі автори: М. Азаров, І. Караваєва, Ю. Палкін, Ю. Медвєдєв, В. Мельник, аналізуючи становище перехідних економік виділяють стимулюючу функцію. Донині в Україні перевага віддається в основному фіскальній функції, в той час як стимулююча функція податків достатньою мірою не реалізує своїх можливостей. Податкове стимулювання реалізується на практиці через систему пільг і виступає невід’ємною складовою державної економічної політики.

Щодо використання стимулюючої ролі податків існують різні думки. Так, А. Пересада зазначає, що „спроби залучати інвесторів шляхом особливих пільг, звільнень від оподаткування та впровадження вільних від оподаткування зон – політична помилка. Такі заходи дуже витратні, оскільки позбавляють країну податкових надходжень. Крім того, вони стимулюють корупцію та тіньову економіку” [10, c. 217]. Такої ж думки і А. Соколовська, яка вважає, що „часткові пільги – адресні податкові преференції для важливих інвестиційних проектів є неефективними, так як базуються на суб’єктивних рішеннях відносно важливості тих чи інших проектів, наслідком чого буде безпідставне розширення таких проектів, а саме використання пільги з метою ухилення від податку” [12].

Безумовно, поки що нема достатньої об’єктивної оцінки інвестиційних проектів, оскільки між обсягами інвестицій та конкретними результатами немає прямопропорційної залежності. На неї впливає багато факторів: політика уряду, стабільність законодавства тощо. Крім того, існує певний часовий лаг між надходженням інвестицій та отриманням від них прибутків [11].

Згідно з поглядами А. Крисоватого, „за економічного спаду нерідко доцільне застосуван-ня стимулюючої податкової політики” [8, c. 85]. В. Загорський стверджує, що в сфері регулятивного впливу держави на модернізацію та стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів пільги залишаються ледве не єдиною дією і доволі ефективним інструментом впливу. Він зауважує, що податкові пільги повинні мати жорстке цільове призначення, бути обмеженими в часі, а їх надання необхідно супроводжувати комплексним моніторингом [5].

Результатом ведення податкових пільг у 1992 р. стало загальне зростання кількості спільних підприємств з іноземним капіталом та рівня їх інвестиційної активності. Однак уже в 1996 році Законом „Про режим іноземного інвестування”, пільги були скасовані, і це вплинуло на мотивацію нерезидента щодо створення таких підприємств в Україні. Рис. 1 наглядно демонструє, як відбувався спад активності. Починаючи з 1997 року, кількість спільних підприємств різко зменшилася та протягом 2001–2005 р. майже не змінилася. Дещо інша картина з підприємствами зі 100 відсотковими інвестиціями. Їх кількість потроху все ж таки продовжувала рости, але, починаючи з 2001 року, створення іноземних підприємств майже припинилося [3].

Проте, як видно з рис. 1, нерезиденти віддають переваги створенню спільних підприємств, ніж підприємств зі 100 відсотковою інвестицією, що не узгоджується з міжнародним досвідом і тенденціями інвестування. Так, Гостюк М., проводячи аналіз ефективності зарубіжних інвестицій в економіку країн Центральної та Східної Європи, показав, що позитивний ефект спостерігається, коли зарубіжні компанії на всі 100 % належать материнській компанії та повністю впроваджуються в міжнародну діяльність. Менш ефективними є ті, що користуються пільгами і преференціями приймаючої країни на умовах співпраці з місцевими компаніями шляхом створення спільних підприємств [2]. Таке становище, очевидно, має місце в країнах, нових членах ЄС, у яких не було тісних економічних зв’язків, які були, а в деяких галузях і залишились, у постсоціалістичних країнах. Досвід використання іноземних інвестицій в Україні шляхом створення спільних підприємств виявився більш продуктивним, оскільки Україна з цими країнами, і перш за все з Росією, зі слів Пахомова Ю., „сумісні та взаємодоповнюючі” [9]. Це підтверджується кількістю спільних підприємств (рис. 1), які в 5 разів перевищують кількість іноземних підприємств, навіть незважаючи на відміну більшості пільг, згідно з Законом „Про режим іноземного інвестування”.

Джерело: складено за даними Державного комітету статистики. – www.ukrstat.gov.ua.

Рис. 1. Кількість об’єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарюванняЯк показує міжнародний досвід і практика діяльності нерезидентів в Україні, іноземні інвестори, зазвичай, не фінансують великі, довгострокові проекти, спрямовані на реструктуризацію економіки, підвищення її конкурентоспроможності, а тим більше у наукомісткі високотехнологічні галузі через дві причини: