Податкові регулятори залучення в Україну інвесторів-нерезидентів

Залучення іноземних інвестицій в економіку України – надзвичайно важливий напрям фінансово-економічної політики держави. Особливостям іноземного інвестування присвячено велику кількість робіт як західних, так і вітчизняних економістів. Серед них: Дж. Х. Даннінг, Д. Кейнс, Ч. Кіндлебергер, Ф. Модільяні, Д. Тобін, С. Хаймер, У. Шарп, Ф. Шоуз, Ю. Бажал, Л. Безчасний, В. Геєць, А. Гойко, Б. Кваснюк, А. Пересада, А. Філіпченко, В. Федоренко та інші. Їхні думки щодо доцільності залучення та реалізації капіталів нерезидентів неоднозначні. У даний час щодо залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку країн-реципієнтів існує дві думки.

Прибічники залучення ПІІ вважають, що іноземний інвестор зі своїм капіталом приходить у країну в умовах дефіциту внутрішніх ресурсів. Це сприяє впровадженню сучасних технологій, сучасних інструментів ведення бізнесу, нових ринків збуту, що в кінцевому рахунку повинно сприяти підвищенню конкурентоспроможності країни на світовому ринку та її соціально-економічному розвитку. Супротивники навпаки підкреслюють можливі негативні наслідки притоку іноземного капіталу, такі як: „жорстка експлуатація сировинних ресурсів, виштовхування з ринку внутрішніх виробників, трансферт частини прибутку за кордон”.

Тим часом досвід економічного розвитку ряду країн, і в першу чергу південно-східної Азії, Кореї та ін., показує, що за певних умов ПІІ здійснюють позитивний вплив на економіку. Особливо зростає роль іноземного інвестування в умовах глобалізації та інтеграції країни в світове господарство як у країнах, що розвиваються, так і в країнах з перехідною економікою. Як свідчать результати дослідження Всесвітнього банку (ВБ), приплив капіталу на ринки, що розвиваються, в 2005 році досяг рекордних $ 491 млрд. Обсяг капіталу, привернутого до Європи, Центральної Азії і Азіатсько-тихоокеанського регіону, становив $ 329 млрд. А головний економіст Всесвітнього банку Франсуа Бургіньон стверджує, що це збільшення потоку капіталу відображає зростання віри в економічні перспективи ряду країн [6].

Враховуючи високий рівень фізичної та моральної зношеності основних виробничих фондів практично у всіх галузях економіки, особливо в базових, Україна практично вичерпала внутрішні ресурси для подальшого стабільного розвитку без великих капіталовкладень у технологічне переоснащення виробництва. Оскільки попит на іноземні інвестиції у світі значно перевищує пропозиції, всі країни ведуть конкурентну боротьбу за іноземного інвестора. Для цього більшість країн намагаються створити сприятливі умови для діяльності нерезидентів. Свідченням цього є світова статистика щодо кількості внесених змін у національне законодавство, що регулюють інвестиційний режим для ПІІ. Так, з 1991 року по 2001 рік кількість змін у законодавстві країн, що були спрямовані на створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземного інвестора, зросла від 80 у 1991 році до 194 у 2001 році [1, с. 7]. Особливо це стосується країн із перехідною економікою – нових членів Євросоюзу. Якщо до вступу в ЄС іноземних інвесторів у цих країнах приваблювали такі основні фактори, як дешева і достатньо кваліфікована робоча сила та можливість приватизації, то в наступні роки ці стимули стали втрачати свою значимість і ПІІ почали скорочуватися. Тоді Польща, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія та інші країни стали залучати іноземного інвестора різними преференціями та податковими пільгами, що викликало податкову конкуренцію та дискримінацію інших членів ЄС і створило суперечності щодо принципів міжнародного оподаткування в частині гармонізації податкових систем [13].

Прагнення України залучати іноземного інвестора знайшло своє відображення в прийнятті ряду законів України. З моменту прийняття першого закону, що регулює взаємодію з іноземними інвесторами, неодноразово вносилися істотні зміни в законодавство. Так, таблиця 1 відображає кількість, назви та дату прийняття основних нормотворчих документів, якими керувалися на різних етапах становлення незалежної української держави іноземні інвестори. Як видно з таблиці, першим законом, що цілком призначався регулюванню діяльності інвесторів-нерезидентів в Україні, був Закон „Про захист іноземних інвестицій в Україні”, прийнятий у вересні 1991 року. Він містив сім статей, в яких гарантувався захист іноземних капіталовкладень від усіх видів націоналізації, конфіскації, реквізиції та, відповідно, компенсація іноземному інвестору втрат у випадку протиправних дій органів державного управління.

Більш повне коло питань інвестиційної співпраці з іноземними партнерами відображено в Законі України „Про іноземні інвестиції”, прийнятому в березні 1992 року. Цим законом вперше в Україні була надана всебічна широка правова база для активного співробітництва з іноземним капіталом, передбачено ряд гарантій і преференцій, податкових пільг.Основним законодавчим актом, який регламентує діяльність іноземних інвесторів на території України в даний час є Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р., текст якого був розроблений за участю провідних фахівців із сімнадцяти країн. Головною метою цього Закону було створення в Україні сприятливого середовища для залучення та функціонування іноземного капіталу, чітке формулювання державних гарантій іноземним інвесторам.

Водночас цей закон для інвесторів-нерезидентів встановив однаковий з вітчизняними інвесторами режим оподаткування. Пільги передбачаються лише для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій.