Податкове навантаження та тінізація суспільно-економічних відносин: зв’язки, залежності, засоби протидії

В Україні виникає парадоксальна ситуація, коли вартість державних послуг (досить низької якості) становить до 55 % ВВП, а з податком на прибуток – за 70 % виробничого циклу підприємства і більше. З зазначених та ряду інших причин платники податків добровільно дають державі у вигляді податків не більше ніж 30–35 % від ВВП. Деякі експерти вважають, що зазначена частка фактичних податкових навантажень і складає рівень податкового навантаження в Україні. Насправді, вказаний рівень є лише тією частиною податкового тиску, який суспільство погодилось сплатити добровільно. Фактичним податковим тиском необхідно вважати той, що держава встановила в чинній системі оподаткування. Як було доведено вище, податковий тиск в Україні є високим, просто це завуальовано кумулятивною системою оподаткування. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба в трансформації чинної системи оподаткування, бо насамперед вона дезинтегрує фінансові потоки та пригнічує процеси розширеного економічного відтворення, чим зумовлює тінізацію економіки, яка є економічною базою для правового нігілізму, антидержавних дій, корупції, організованої злочинності, що загрожує економічній безпеці самої держави.

За оцінкою деяких експертів обсяги “тіньового” капіталу в Україні давно вже набрали критичної маси: в 1996 році він становив 60 % ВВП, сьогодні, за різними оцінками, – 60–80 %. За даними, наведеними у зверненні Президента України до Верховної Ради, обсяги тіньового бізнесу порівнялися з обсягами легальної економічної діяльності.

За результатами опитування українських бізнесменів щодо приховування доходів від оподаткування, проведеного міжнародною фінансовою корпорацією 44 % відповіли, що приховують від 31 до 50 % доходу. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову-таки за рахунок введення нових податків та зборів. Однак збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою їх відхід до тіньової економіки. Альтернативою для порівняння умов господарювання (особливо ціноутворення) є умови, які існують у тіньовому бізнесі.

Дослідження впливу величини податкового тягаря на ступінь тінізації суспільно-економічних відносин потребує аналітичних, кількісних вимірників, здатних оцінити рівномірність податкового тягаря, а також сформулювати критерії-стимули для розвитку різних видів виробництв на основі самофінансування.

На думку багатьох фахівців, основна проблема у вітчизняній системі оподаткування включає в багатократне оподаткування не тільки прибутки, а й всі сегменти собівартості виробничого циклу. Розв’язати цю проблему не можливо за рахунок механічного зменшення податкових ставок. Необхідно насамперед визначити правильно базу оподаткування виробничого циклу. Вітчизняна система оподаткування заснована на використанні податків із різною базою, яка включає під оподаткування і витрати, в т.ч. раніше нараховані податкові платежі. Звідси і виникає кумулятивний ефект, без усунення якого не можливо зробити систему оподаткування прозорою, простою для адміністрування, визначення реального податкового навантаження і уникнути багатократного обкладання податками одних і тих самих сегментів виробничого обороту.Враховуючи кумулятивний і системно-конфліктний характер чинної системи оподаткування для кількісної оцінки сумарного податкового навантаження, А. Кадушин та Н. Михайлова запропонували звести всі існуючі в Україні податки до єдиної інтегральної оціночної бази – частки, створеної на підприємстві доданої вартості, що віддається державі, – та порівняти її з аналогічною часткою податкового навантаження у валовій виручці підприємства. Цей показник покликаний усереднити оцінку податкового навантаження для різних типів виробництва, тобто забезпечить порівняність податкового тягаря для різних економічних структур.

Дослідження та розрахунки, проведені А. Кадушиним та Н. Михайловою, показали, що частка доданої вартості, яку господарюючий суб’єкт вимушений згідно з діючою системи оподаткування віддавати державі у вигляді податкових платежів, є функцією типу виробництва за критерієм частки у складі валової виручки матеріальних, трудових або амортизаційних витрат. Це дозволило зробити висновок, що для більшості типів виробництва (за винятком фондомісткого) у сучасних податкових умовах підприємству необхідно віддавати державі близько 50 % створюваної ним доданої вартості. Тобто два рівноцінних, але працюючих у різних умовах – легальних і нелегальних – підприємств можуть пропонувати на ринку товари або послуги за цінами, що суттєво відрізняються. Природно, що робота в нелегальних умовах більш ризикована, а тому й дохідність за такий ризик є більшою. Однак співвідношення настільки вражаюче, а плата за зниження ризику настільки велика, що в подібній ситуації у підприємств немає бажання щодо повного виводу своєї виручки з тіньового обороту. До того ж, у зазначених складових податкового тиску не враховано такі його складові, що виникають від акцизів, різноманітних дрібних податків типу податку на рекламу, інших місцевих податків, а також додаткові витрати підприємств у вигляді платежів за ліцензії, патенти, інші дозволи, а також офіційні та неофіційні витрати на охорону бізнесу, які з позиції виробника також збільшують собівартість продукції робіт та послуг і можуть бути розцінені як непродуктивне навантаження, що виключає рентабельність виробничого циклу, конкурентоспроможність виробленої продукції, пригнічує процеси розширеного економічного відтворення.