Податкове навантаження та тінізація суспільно-економічних відносин: зв’язки, залежності, засоби протидії
Загальний аналіз податкової політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було безсистемне, ситуативне введення нових податків, що утворювало значне податкове навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності.
Як видно з діаграми (рис. 1), у 1999 р. сплата податків регулювалася 500 нормативними актами; їх кількість порівняно з 1991 р. збільшилася майже у 25 разів.
Рис. 1. Діаграма кількості нормативних актів, що регулюють порядок сплати податків
Податкова система всі останні роки характеризувалася посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. Держава намагається покращити фінансову дисципліну за рахунок збільшення фіскальних органів та чисельності її працівників. Однак в умовах непродуманої податкової політики, деформованої кумулятивною системою оподаткування, непрозорості та нестабільності господарського законодавства це не дає бажаного ефекту.
Нормативна база є досить нестабільною: лише за останні роки тільки до Закону України “Про підприємництво” внесено більше 33 змін і доповнень стосовно ліцензування підприємницької діяльності. За даними інформаційної правової системи “Ліга-закон”, на початок 2001 року питання оподаткування регулюють 1 428 нормативно-правових актів.
Так, за даними експертів УЦЕПД, протягом 1994–1999 рр. чисельність працівників фінансових і фіскальних органів збільшилася на 20,4 тис. чол. (на 23 %), а їх питома вага у загальній кількості працівників виконавчих структур досягла майже половини. У науковій літературі зустрічаються дані, що у 1986 році проблеми справляння податків в Україні вирішувало півтори тисячі податківців (нині – 65 тисяч). Боротьбу з економічною злочинністю здійснювало 3 тисячі працівників ВБРС (БХСС) – сьогодні 11 тисяч співробітників податкової міліції, майже 15 тисяч працівників Державної служби боротьби з економічними злочинами, 11 тисяч співробітників Управління по боротьбі з організованою злочинністю, сюди ж потрібно додати Управління “К” СБУ, НЦБ Інтерполу. Лише за період 1996–1999 рр. бюджет на утримання фінансових і фіскальних органів збільшився у 2,2 раза, що перевищує видатки на утримання апарату міністерств інших центральних органів виконавчої влади та їх місцевих органів у 2,4 раза.
Водночас надходжень до бюджету, пропорційних зазначеним заходам, не відбулося. Якщо ж надходження до Зведеного бюджету оцінювати в реальному вимірі (з урахуванням інфляції), то останні 10 років вони мають постійну тенденцію до зменшення. Тільки у 1999 р. надходження до бюджету зменшились на 8 % (рис. 2).
Рис. 2. Діаграма надходжень до бюджету та зростання чисельності працівників фінансових і фіскальних органів за 1998–1999 рр.
При цьому не враховувалося, що надходження, які отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менші, ніж економічний збиток, що завдається такими діями суб’єктам господарювання. Виникає замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарства зі спадаючими темпами виробництва, пригніченням динаміки капіталообороту та зменшенням податкових надходжень до бюджету країни.
До перерахованих чинників збільшення податкового тиску на підприємства багато фахівців відносять також корумпованість зростаючого адміністративно-чиновницького апарату. За різними оцінками підприємці в Україні витрачають на хабарі посадовим особам до 6,5 % від середньорічних доходів. Експерти Світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двохмісячного торгового обороту країни.Законодавчо встановлене податкове навантаження можна визначити як договір між суспільством і державою, при якій сторони укладають певну домовленість і відповідно виконують свої зобов’язання: платник податків сплачує до бюджету встановлену системою оподаткування частку своїх доходів, тим самим засвідчуючи, що, на його думку, держава належним чином виконує свою частину зобов’язань – надає платникові податків певний державний сервіс у вигляді військового, правоохоронного та соціального захисту, забезпечення нормального стану об’єктів загального користування тощо, не змінює податків довільно і без попередження, дбає про те, чи не надто обтяжливо, чи зручно буде їх сплачувати. Абстрагуючись від психологічних аспектів проблеми ухилення від оподаткування виникає певна закономірність. Вона полягає в тому, що коли зазначені компоненти суспільної угоди розбалансовано, то платник податку порушує закон – ухиляється від сплати податків. Існує дві моделі такого договору. Підприємець отримує небагато послуг від держави і сплачує невисокі податки – у розмірі близько 30 % ВВП. Згідно з іншою моделлю – загальноєвропейською, але особливо типовою для країн Скандинавії – приватні підприємства платять 60 або 70 % ВВП, однак за це вимагають від держави дуже багато послуг, причому послуг високої якості.