Податкове навантаження та тінізація суспільно-економічних відносин: зв’язки, залежності, засоби протидії

Податкова система України має багато спільних рис із податковими системами розвинених країн світу. Ці риси особливо проявляються, якщо розглядати таку складову податкової системи, як система оподаткування. Основу останньої становлять прямі податки – податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян, а також непрямі – податок на додану вартість, акцизний збір, мито, відрахування на соціальне страхування тощо.

Україна має певною мірою сталу, хоч і не завжди досконалу та гнучку систему оподаткування, яка продовжує формуватись. На відміну від більшості розвинених країн, значна частина доходів держави надходить у вигляді податків із юридичних, а не фізичних осіб. Механічно перевести основне податкове навантаження з юридичних на фізичних осіб неможливо через неплатоспроможність основної частини населення країни. У зв’язку з цим особливою проблемою і головним напрямом трансформації системи оподаткування залишається необхідність зниження податкового тиску на вітчизняного виробника.

Проблема податкового тиску хвилює різних учасників господарського процесу, зокрема: державу – як суб’єкта управління господарською діяльністю на своїй території та перерозподілу доходів за допомогою податків на користь інших учасників суспільно-економічного життя країни; організації, установи та підприємства – як об’єкти управління з боку держави та суб’єкти підприємницької діяльності, які забезпечують формування підприємницького доходу, а відповідно і бази оподаткування; найманих працівників – як учасників підприємницької діяльності, які забезпечують собі засоби для існування і розвитку та є учасниками соціально-економічного життя країни.

У кожного з перерахованих та інших учасників суспільних процесів відношення до питань оподаткування формується на підставі власних інтересів. Відповідно до цих інтересів розрізняються підходи щодо оцінки чинної системи оподаткування та вибору альтернатив стосовно шляхів мінімізації податкового навантаження. Держава порівнює величину податкового навантаження, що існує в Україні, з податковим тиском в інших країнах; населення – дохідність своєї праці (оцінку своїх навичок, умінь, інтелекту) з оцінкою аналогічної праці в інших компаніях, за кордоном, а також у сфері тіньової зайнятості. Для підприємств – власне господарюючих суб’єктів – найбільш близькою і значною мірою об’єктивною альтернативою поки що є тіньовий, тобто неоподатковуваний або частково оподатковуваний бізнес.

У зв’язку з низкою об’єктивних і суб’єктивних причин ступінь податкового навантаження на вітчизняні підприємства різними експертами оцінюється також по-різному.

З одного боку, майже усі експерти, які займаються оцінкою інвестиційного клімату в Україні, вважають, що він є несприятливим, оскільки оподаткування реального сектора економіки надто обтяжливе. Воно пригнічує процеси економічного відтворення, а підприємство може працювати рентабельно, як правило, лише за умов приховування своїх доходів від оподаткування. За існуючими оцінками, сумарні податки, що стягуються з юридичної особи, сягають понад 70–75 % від заробленого. За іншими оцінками, податковий тиск на вітчизняного виробника ще важчий та становить 93–95 коп. на 1 грн. доходу.

У той же час вітчизняні податки, на думку урядовців, не такі вже обтяжливі. Дані висновки, як правило, ґрунтуються на використанні показників фактичних податкових надходжень як частки у валовому внутрішньому продукті, яка становить усього лише близько 30 %. Відповідно такий рівень податкового навантаження є навіть меншим ніж в інших країнах. Розвиваючи цю думку, вони стверджують, що фіскальні системи країн зі сталою ринковою економікою ні кількістю, ні величиною платежів у цілому не відрізняються від української.

Економісти, які підкреслюють помірність податкового тиску в сучасній Україні порівняно з країнами зі сталою ринковою економікою, забувають або замовчують, що завдання, які вирішують податкові системи в цих країнах, та умови її застосування суттєво відрізняються. Так, в країнах Заходу податки, крім функцій поповнення бюджету, значною мірою є регулятором економіки, завдяки якому держава в певних ситуаціях за допомогою податкових механізмів штучно збільшує собівартість продукції, обмежуючи перевиробництво товарів та послуг. В Україні обмежувати виробництво немає необхідності. Крім того, експерти зазначають, що в жодній країні з перехідною економікою зі значної частини підприємств, що виживають в умовах кризи та неплатоспроможності населення, не вдавалось компенсувати зростаючі державні витрати з одночасним зниженням ВВП шляхом податкових відрахувань.За існуючої системи оподаткування невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів. Законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а при застосуванні понижуючого коефіцієнта взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Умовне застосування інституту реінвестування, системноконфліктний, кумулятивний характер системи оподаткування України призводить до падіння рентабельності підприємств та зниження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. Показники зростання ВВП країни при відставанні податкових надходжень до бюджету ставлять під сумнів сам факт економічного зростання.