Проблеми взаємодії платників і податківців: інституційний аспект

Застосувавши термінологію інституційної теорії можна вищенаведені міркування узагальнити так. Опортуністична поведінка з боку платників є наслідком неповноти інформації в системі взаємин “податківець – платник”. Однак, якщо в першому випадку вона полягає в неможливості вичерпного відстеження виконання сторонами своїх обов’язків, то у другому – у неповній якості тлумачення результатів даного відстеження. Незмінність умов взаємодії сприяє стабілізації опортуністичної поведінки платників, перетворенню її на „звичку”.

Напевно, для того щоб поведінка суб’єктів економічної діяльності була сталою, наявним суб’єктам повинно бути „невигідно” чи „недоцільно” від неї відхилятися, тобто вона стає нормою.

Якщо держава може підтримувати ефективну, з соціального погляду, поведінку шляхом законодавчого впровадження санкцій за відхилення від норм зазначеної поведінки, то витрати тих економічних суб’єктів, які дотримуються усталеної норми, зменшуються, у зв’язку з цим відхилятися від норми стає просто невигідним. Тобто чим більш послідовно і тривало стратегія реалізується суб’єктами економічних відносин, тим більші збитки несе конкретний суб’єкт при відхиленні від неї.

Саме зазначений результат спричиняє ризик реалізації сталих соціально неефективних стратегій: якщо заходи, спрямовані на протидію тенденцій дотримання неефективного типу поведінки, не будуть прийняті вчасно, наступне виправлення ситуації зажадає істотно більших витрат.

Щодо неефективних норм поведінки суб’єктів, то причиною їхнього формування є невирішення однієї з відомих проблем, що виникають при дослідженні взаємовідносин і розглядаються в інституційному аналізі (проблеми координації, сумісності, кооперації, справедливості). У системі взаємин типу „контролер – платник” сторони переслідують протилежні цілі, що сприяє виникненню проблеми узгодження їх дій, відомої в інституційній теорії як „проблема сумісності”.

Як спосіб розв’язання цієї проблеми, можна розглянути чотири нижченаведені підходи. До першого віднесемо тотальний контроль. Він впроваджується шляхом адміністративного рішення. Так як кожна перевірка потребує витрат, то перед контролером-податківцем постає питання: „На чому він більше втратить: на витратах при контролі чи на недоотриманні платежів за відсутності контролю?” Практично тотальний контроль провести неможливо. Реальні ситуації переважно припускають наявність повторюваних взаємин поміж суб’єктами. Це дозволяє для розв’язання „проблеми сумісності” використовувати такі засоби, як змішані стратегії, репутацію контрагентів і стан стійкої рівноваги.

Другий підхід побудований на формуванні рівноваги за допомогою змішаних стратегій. Якщо розглянути дану проблему з застосуванням теорії Неша, Штикельберга чи Парето, то ми побачимо, що вони здатні пояснити ситуації, які в природі фактично не існують [5, с. 7]. Кожна рівновага, що є вжитті нестійка, адже будь-яке найменше відхилення однієї зі сторін (платник – податківець) від своєї оптимальної стратегії “штовхає” іншу до суттєвої зміни її поведінки, яка полягає у подальшому використанні визначеної стратегії. Крім того, аналізу історії взаємодії природно припустити, що ні платник, ні контролер-податківець у ході подальших стосунків не прагнутимуть змінити власну поведінку та/або спровокувати вигідну для себе зміну поведінки протилежної сторони. Тому до вирішення проблеми сумісності існують два підходи, які мають наступне формальне визначення.Третій підхід побудований на тому, що кожний суб’єкт відносин при виробленні власної стратегії враховує репутацію контрагента, яка сформована попередньою історією їхніх взаємин. При цьому репутація контролера кількісно характеризується (наявною) частотою проведення перевірок. Репутація платника полягає в тому, як саме він враховує у своїй поведінці наявну інформацію про репутацію контролера. Контролер, у свою чергу, з’ясовує репутацію платника („платник-практик”, „довірчий платник”). Використання контролером у ході повторюваних взаємин інформації про репутацію платника можна відобразити в моделі поведінки “контролер-провокатор”. Його поведінку можна зобразити через дії в одному випадку в частоті перевірок, у інщому – платник бере дії контролера до уваги при виборі власної стратегії поведінки, в третьому – контролер у свою чергу вибудовує власну поведінку, заздалегідь прогнозуючи з боку платника його дії, сам спровокувавши поведінку платника. Четвертий підхід передбачає стимулювання утворення у контрагента стану стійкої рівноваги (норми поведінки). У даному випадку модель поведінки контролера-податківця відповідає психолого-аналітичним визначенням – „ледачий” і „хитрий”.

У першому випадку модель поведінки контролера сприяє формуванню у платника норми „здійснити платіж”, яку свідомо варто віднести до економічно і соціально корисної. Перевищення штрафу над платежем є необхідною умовою реалізації контролером першого типу поведінки.

Застосування моделі „хитрої” поведінки підштовхуватиме платника до соціально й економічно шкідливого стану „ухилятися від платежу”.