Проблеми взаємодії платників і податківців: інституційний аспект
Ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та обов’язкових платежів стало нормою поведінки багатьох суб’єктів економіки в Україні і в країнах пострадянського простору. Що стосується такого феномену в світовій економіці, то за оцінками державної податкової служби США у деклараціях американських платників в окремі роки не вказується до 10 % врахованих особистих доходів, які підлягають оподаткуванню, а італійські платники податків взагалі приховують від п’ятої до четвертої частини оподатковуваного доходу.
На відміну від західних країн, де відсоток неплатників майже стабільний, в Україні така ситуація значно гірша. Масштаб ухилення від оподаткування має досить загрозливий характер. Про це говорив Президент України у своєму виступі на розширеному засіданні ДПА, наголосивши, що близько 50 % готівки обертається за межами банків, 40 % підприємницьких структур працюють у „тіні” [1, с. 5]. У результаті здійснення контрольних перевірок ДПА в Україні у 1998 році додатково нараховано приблизно 32,5 % фактичних надходжень платежів [2, с. 10]. Це свідчення того, що не менше ніж 24,5 % суб’єктів української економіки ухиляються від сплати податків. Анонімні опитування, що проводились міжнародними експертними групами в середовищі українських бізнесменів щодо приховування ними від оподаткування своїх доходів, показали, що у середині 90-х років приховувалося близько 40 % доходів [3, с. 2].
Фінансові санкції та пеня, які є латентним податковим інструментом уряду, суттєво збільшують доходи бюджету „за вимогою”. Так, у 1999 р. приріст надходжень податків від цих заходів ДПА становив більше 210 %, загальна сума сплачених доходів до бюджету „за вимогою” становила 4070,7 млн грн, тобто 3,2 % ВНП [4, с. 206].
З погляду інституційної теорії, виникаючий опортунізм у поведінці платників є наслідком того, що, по-перше, суб’єкти ухиляються від сплати податків тому, що їх дії у складі великих груп платників податків залишаються непомітними, не впливають на рішення інших щодо сплати податків і, як наслідок, не вплинуть на кількість наданих у розпорядження всіх і кожного суспільних благ. По-друге, прийняття рішень за правилами більшості створює об’єктивні передумови для податкової дискримінації і спонукає постраждалих платників податків до ухилення від участі у фінансуванні суспільних витрат за міркуваннями як соціальної справедливості, так і економічної ефективності.
В умовах перехідної економіки становище платників податків залежить від таких інституційних чинників, як неефективність демократичних інститутів, слабкий захист власності і контрактів, корупція, проведення фіскальної політики на користь вузьких кіл суспільства, неадекватне регулювання підприємницької діяльності тощо. За таких умов природною є реакція платників податків у вигляді опортуністичної поведінки, коли вони сприймають податки як покарання.
Проблема полягає в тому, що внаслідок погіршення сплати податків виникає ситуація соціально неефективної сталої рівноваги. Така проблема неодноразово згадувалася А. Гутником, В. Лисенком, М. Вдовиченком, П.Мельником, Д. Соколовським, А. Амошею, В. Вишневським, І. Балдрі в їх дослідженнях [див. 2, 3, 4, 5, 7, 8]. Але з’ясування стану платежів у контексті взаємодії інституту платників (суб’єктів) та інституту контролерів (податківців, державних органів) ще до цього часу залишається не досить вивченою.
У даній статті розглядаються моделі поведінки платника податків у системі взаємин „контролер – платник” в умовах трансформаційної економіки.
Спочатку розглянемо проблему взаємодії інститутів платника і державних податкових органів. Серед чинників, що мають макроекономічний характер і впливають на вартість подібної взаємодії, є розміри прихованих платежів: викритих неплатежів, величини штрафів, а також і вартість контрольних перевірок (трансакційні витрати). Вони виникають унаслідок опортуністичної поведінки платників і є витратами взаємин податківців з платниками.Виділимо дві основні причини виникнення в економіці проблеми ухилення від обов’язкових платежів. Унаслідок уміння платників їх приховувати, браку професійності податківців у питанні їхнього виявлення, неможливості здійснити всеосяжний контроль виникає перша причина незнаходження наявних порушень. Друга причина, навпаки, спричиняється ситуацією виявлення неіснуючих порушень. Власне, недосконалість законів та інструкцій, що визначають механізм ідентифікацій правильності здійснення платежів, провокує платників на порушення. Адже чим менша „прозорість” відповідного законодавства, тим менший висновок про [не] правильність виконання платником своїх обов’язків залежить від чинників, дійсного стану речей (тобто „порушуй, не порушуй – усе одно доведеться платити штраф”; з іншого боку, якщо пощастить і не оштрафують – з’являється можливість „відбити” хоча б частину несправедливих втрат, а то й просто заощадити). Тобто утворюється замкнене коло. Якщо платника перевіряти недостатньо і недостатньо штрафувати за порушення, у нього з’являється природне (опортуністичне) бажання “не платити взагалі”. Якщо платника перевіряти „завзято” і штрафувати навіть за ті порушення, яких він не здійснював, – у нього знову з’являється бажання „не платити взагалі”. В обох випадках зазначене бажання згодом розширюється і міцніє, перетворюючись у своєрідну „звичку”, норму „не платити”.