Проблеми оподаткування та шляхи удосконалення податкової системи

Третя група, яка становить підніжжя “піраміди”, представлена найманими працівниками як фізичної, так і розумової праці. До цієї групи належать також дрібні та середні службовці, доходи яких за деякими оцінками на 60 % основані на хабарах. Для цієї категорії осіб незареєстрована діяльність є другорядною (неформальною) зайнятістю. За наявності правових і економічних обставин ці заняття виведені з-під дії закону “в тінь”. Таким чином, йдеться про потенційних союзників другої групи.

Звичайно, поділ представників тіньової економіки на три групи певною мірою умовний, але провести його потрібно, оскільки, по-перше, йдеться про 8 млн. людей економічно активного населення нашої країни, яка виготовляє 50 % внутрішнього валового продукту. По-друге, в суб’єктів другої і третьої груп поряд із загальними є ще специфічні інтереси, які визначаються прагненням переходу на легальне становище.

У державних владних структурах, громадських організаціях і наукових установах сьогодні домінує два методи вирішення проблеми легалізації тіньової економіки. Перший – радикально-ліберальний, який пов’язаний із цільовими установками на високі темпи первинного нагромадження капіталу. Результати його впровадження наступні: на критичні масштаби “тіньової” складової вітчизняної економіки й утворення міцних фінансово-виробничих кланів, які проникають у вищі ешелони влади, а також пригнічення нормальної підприємницької діяльності, особливо малого і великого бізнесу. Не випадково в деяких політиків виникають ідеї відносно того, щоб провести повну легалізацію тіньової економіки. Але навряд чи такі наміри одержать загальну підтримку, зокрема від тіньовиків-господарників, які випробували на собі весь тягар співпраці з організованими злочинними угрупованнями і які бажають “почати життя з чистого листка” без загрози бути вбитим. Другий метод – репресивний, необхідний як своєрідна реакція на соціальні негативні наслідки ліберального і який полягає в розширенні та зміцненні відповідних підрозділів МВС, СБУ, податкової служби, Міністерства фінансів; вдосконаленні взаємодії спецслужб, формуванні системи тотального контролю; загальне жорстке законодавство, направлене проти тіньової економіки, посилення заходів покарання. Звичайно, від використання репресивних методів очікувати позитивних соціальних результатів не потрібно, тому що при проведенні даного курсу влада зіткнеться не тільки з тіньовиками-господарниками, але й значною частиною робітничого класу, якому тіньова економіка дозволяє вчасно отримувати заробітну плату та уникнути безробіття.

У сучасних умовах було б помилково заперечувати необхідність термінової розробки концепції та програми державної політики відносно тіньової економіки. При цьому важливо розглянути два питання. По-перше, сьогодні до складу тіньовиків входять не тільки кримінальні, але й звичайні вітчизняні підприємці, обкладені з усіх боків податками, замучені постійними змінами “правил економічної гри”. Чи варто ототожнювати тих і інших, чи підхід держави до цього повинен бути диференційованим? По-друге, в тіньовій економіці знаходяться величезні капітали, і це відбувається в умовах назрівшої кризи капіталовкладень, коли інвестиційна діяльність неухильно наближається до точки повного затухання. Необхідно виробити стратегію повернення цих ресурсів на потреби економічного росту України.

Проблема існування в державі значного пласту тіньової економіки ніколи не буде вирішена остаточно без обґрунтованого, дійового комплексу превентивних заходів, направлених на усунення тих об’єктивних обставин, які, як вже зазначалось, перетворюють людей на “тіньовиків”, тобто злочинців. Серед цих заходів потрібно виділити такі: вдосконалення та лібералізація податкового законодавства, диференційований підхід до кваліфікації порушень у сфері оподаткування як кримінальних або ненавмисних, вдосконалення системи застосування санкцій до порушників.Формуючи, концептуальну основу політики відносно тіньової економіки, необхідно мати на увазі наступні обставини: по-перше, повернення до монополії державної власності й адміністративно-розподільчої системи вже виключене; по-друге, потрібно змінити моделі реформування економіки в цілому, при цьому на перше місце нової моделі необхідно поставити інтереси вітчизняних виробників та споживачів; по-третє, для здійснення цієї зміни потрібно привести в рух всі зацікавленні сили, виключаючи і ті, які вже працюють у тіньовому секторі економіки.

Реалізація даного підходу потребує чіткого розмежування капіталів кримінальних елементів і тіньовиків-господарників та відображення цього розподілу в нових економічно-правових актах, зокрема в законодавстві по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Проте не всіх “тіньовиків” можна однозначно віднести до злочинців, чимало з них загнанні в економічне підпілля життєвими негараздами, неповнотою та недосконалістю законодавства. Проблема тут довоєнна: в одному випадку локалізувати і покарати безперечний кримінал і, в іншому – легалізувати та поставити на службу економіці країни капітал некримінального походження. Водночас є потреба у змінах і доповненнях до чинного господарства, виробленні механізмів легалізації та інвестуванні капіталів незлочинного походження. Вони повинні одержати законодавче закріплені гарантії недоторканості та недопущення експропріації. Відпрацювання критеріїв розмежування кримінальних елементів та тіньовиків-господарників – важливе завдання економістів, соціологів, спеціалістів правоохоронних органів.