Проблеми оподаткування та шляхи удосконалення податкової системи

Тіньові структури, як відомо, не повідомляють статистичні органи про свої господарські обороти, тому пряма і стовідсоткова оцінка масштабів “тіньового капіталу”, відповідно, не можлива. Але це не означає, що завдання не можна вирішити.

У попередніх системах національних рахунків, які пропонувались ООН, Євростатом і іншими міжнародними організаціями, не було однозначних рекомендацій відносно обліку тіньової економіки. Проте нова версія цих рахунків, прийнята в 1993 році, пропонує практично цілком врахувати тіньову економіку в складі виробничої діяльності. Відповідні поправки при визначенні валового внутрішнього продукту повинні відображатись через такі показники:

– законної діяльності, скриті або занижені виробниками з метою ухилення від сплати податків, або виконання інших зобов’язань, обумовлених законом;

– неформальної (неофіційно легальної) діяльності, зокрема некорпоративних підприємств, працюючих для особистих потреб і з неформальною зайнятістю;

– неофіційної нелегальної діяльності, зокрема легальних видів діяльності, якими займаються нелегально; нелегальної діяльності, яка являє собою заборонені законом виробництво та розповсюдження товарів і послуг, на які існує ефективний ринковий попит, або нелегальної діяльності, направленої проти особистості або майна. Використовуючи різні підходи до оцінки обсягів тіньової економіки в Україні, була зроблена попередня ймовірна оцінка її впливу на макропоказники. Так, розрахунки, проведені на основі даних про споживання електроенергії, свідчать, що у 1998 році обсяги валової продукції та доданої до вартості, створеної у тіньовому секторі, становлять приблизно 43 % офіційного ВВП. Близькі до того (45–50 %) і результати, отриманні при використанні інших методів оцінки: співвідношення доходів і витрат, спеціальні статистичні обмеження, оцінка попиту на готівку та інші. Необхідно брати до уваги й такий аспект, як грошове обслуговування потреб тіньової економіки. Розрахунки Національного банку свідчать, що 45 % всієї грошової маси знаходиться поза банківською сферою; частка “тіньових” бартерних операцій у 1998 році відповідала 12 % офіційного ВВП; недоотримання податків у 1998 році становило близько 62–65 % тощо.

Визначення обсягів тіньової економіки, чітке розмежування її кримінальної та некримінальної часток, аналіз сфери поширення, можливих шляхів легалізації та включення до системи офіційної економіки – це проблеми не тільки складні, а й значною мірою нові для органів законодавчої і виконавчої влади. Тому у процесі аналізу тіньової економіки в країнах із перехідною економікою, перспектив її розвитку, підходів до регулювання нерідко зустрічається дві крайності. Перша – ототожнювання тіньової економіки з кримінальною економікою, організованою злочинністю, мафією. Друга – прагнення оголосити неформальний сектор зразком ефективного ринкового господарювання у складних економічних умовах перехідного періоду.

Не існує чіткого й абсолютного розмежування: тіньова економіка з одного боку, легальна – з іншого. Існує єдиний господарський процес із тіньовою складовою. При цьому потрібно враховувати наступні обставини.

Представників тіньового сектора економіки необхідно розрізняти за характером їх зв’язку з виробництвом. Частина з них бере участь у виробництві товарів і послуг, а інша – здійснює лише перерозподіл створеного продукту. Негативним аспектом збагачення верств населення в Україні є те, що основна маса їх капіталу формується не шляхом виробництва товарів і послуг, а шляхом перерозподілу їх державних фінансових ресурсів. Бюджетний капіталізм відрізняють також і суб’єкти тіньової економіки, і їх інтереси. Відповідні типажі, які визначаються особливостями сфер функціонування, використання методів і форм тіньової діяльності утворюють своєрідну піраміду. На її вершині – винятково кримінальні елементи, продавці наркотиків і зброї, наймані вбивці, рекетири тощо; сюди можна також віднести і корумпованих представників вищих органів влади й управління, які беруть великі хабарі, торгують державними посадами та інтересами. Ці елементи формують своєрідну надбудову тіньової економіки, яка за різними експертними оцінками становить від 5 до 25 відсотків всієї піраміди і володіє значними ресурсами, силою та впливом.Середню частину піраміди складають тіньовики-господарники, до яких належать підприємці, комерсанти, фінансисти, банкіри, промисловці й аграрники, дрібні та середні бізнесмени. Ці люди – двигун економічної діяльності, крім того не тільки нелегальної. У перспективі вони спроможні виступати основою для середнього класу нормальної ринкової економіки. Вони змушені йти “в тінь” головним чином лише тому, що затрати їх діяльності при існуючих правилах економічної гри перевищують відповідні доходи. Вони також не безпідставно вважають, що вибрані моделі реформування потребують змін у перенаправленні на забезпечення інтересів виробників та споживачів. Повернення до державної монополії та адміністративно-розподільчої системи ними неприйнятне. Саме ця група “тіньової піраміди” формує рушійну соціальну силу, яка виступає і проти повернення назад, і проти продовження радикально-ліберального реформування курсу.