Професійна етика податківця: проблеми формування

Сьогодні в Україні відбуваються трансформаційні процеси як у сфері політики, демократії, так і у сфері економіки. Як свідчить досвід, інституціональні реформи часто приречені на провал, якщо вони не забезпечуються відповідним етичним прогресом. На нашу думку, це і є однією з тих причин, що гальмують розвиток українського суспільства в цілому і процес створення цивілізованих відносин між державою та суб’єктами підприємництва зокрема.

Технічний та економічний розвиток, впровадження нових технологій, зміни у змісті праці потребують не лише вузької професійної підготовки людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й більш „широкого” культурного її розвитку – формування моральних рис – чесності, відповідальності, порядності тощо.

Поряд зі стрімким ростом науково-технічного прогресу зростає кількість до цього часу ще нерегульованих, однак тих, яким необхідна моральна регуляція, сфер людського буття, як наука, політика, медицина, податкова сфера.

За тринадцять років незалежності України було багато зроблено для створення основних державних інститутів і остаточного становлення її як суверенної держави. У 2004 році відзначається восьма річниця з часу заснування Державної податкової служби України, основною функцією якої є формування доходів державного бюджету за рахунок податків, що сплачують фізичні та юридичні особи. Немало вже сказано про значення цієї структури, її завдання та зміст роботи, досягнення й недоліки. На практиці вже доведено, що робота органів ДПС, побудована лише на жорсткому адмініструванні, не приводить до ефективного наповнення держбюджету. Така діяльність неможлива без формування податкової культури сучасного українського суспільства, без гармонізації стосунків платників податків і податківців, без олюднення всього процесу оподаткування. Сьогодні необхідно змінювати напрями податкової політики і практики від суто фіскальних до тісної співпраці з кожним платником податку [1]. Актуальним нині є завдання створити таку ситуацію у суспільстві, щоб сплата податку була не лише обов’язком перед державою, платою за цивілізоване життя, але й справою честі. Потрібна така духовна атмосфера, коли б приховування доходів вважалось аморальним і підлягало моральному осуду так само, як брехня, недотримання слова чи неповага до старших. Необхідне втілення у життя відомого постулату, що стягувати податки треба цивілізовано.

Починати таку роботу доцільно передусім зі створення справедливого податкового законодавства. Говориться про це вже протягом кількох останніх років, але „віз і нині там” [2].

Чинним законодавством встановлюється коло прав і обов’язків працівників податкової служби, проте там не сказано про прийнятні для суспільства і держави морально-етичні норми спілкування у цій сфері. На сьогодні це є одним із чинників, що призвів до негативного іміджу представника ДПС серед деяких прошарків суспільства. Варто один раз платнику податку побачити непрофесіоналізм чи брутальність податківця – і репутація всього соціального інституту може похитнутись. А бездоганна поведінка, високі моральні та фахові якості створюватимуть авторитет податкової служби.

За сучасних умов, коли розбудовуються громадянське суспільство, правова держава, а разом з тим формуються ринкові відносини в економіці, необхідно гуманізувати усі сфери праці, посилити моральні стимули до праці. Така ситуація приведе до збільшення кількості професій, що потребують власних моральних кодексів.

Сучасне розуміння етики засноване на тому, що вона є філософською наукою про мораль [3]. Вона узагальнює, систематизує історичний розвиток моралі, досліджує її природу, сутність, специфіку. Мораль – це одна із форм духовного життя, один із найдавніших способів регуляції поведінки людини у суспільстві. Одне із найкращих визначень моралі, на нашу думку, дав О.І. Титаренко, мораль – це „такий практично-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла” [4]. Отже, мораль – це завжди певна вимога, веління, яке висуває перед людиною суспільна думка та голос власного сумління.

Серед галузей етики як науки вирізняють професійну етику. Цей термін, як правило, застосовується для позначення не стільки галузі етичної теорії, а він означає своєрідний кодекс людей певної професії, наприклад, „клятва Гіппократа”, Кодекс професійної етики судді України тощо. Таким чином, можна визначити, що професійна етика (або професійна мораль) – це сформована історично сукупність моральних норм, приписів, кодексів, наукових теорій про належну поведінку представника конкретної професії, його моральних і професійних обов’язках.

Професійна етика вирішує важливі завдання соціального управління: забезпечує реалізацію вимог загальноморальних принципів в умовах професійної діяльності, допомагає особі здійснювати свої професійні функції, а також правильно обрати лінію поведінки у найрізноманітніших ситуаціях своєї роботи.Останнім часом стало очевидним, що подальший розвиток сучасного українського суспільства залежить від загальноосвітньої та професійної підготовки, загальної культури та моральних якостей працівників. Безумовно також, що кожен вид трудової діяльності (незалежно від професії) базується на моральній системі суспільства. Але існують професії, де подібні аспекти виникають досить часто і потребують особливої уваги, тобто професійна етика має неабияке значення для тих видів спеціалізованої діяльності, в яких об’єктом праці є безпосередньо людина. Там, де представники певної професії через її специфіку знаходяться у постійному або навіть безперервному спілкуванні з іншими людьми, складаються особливі моральні кодекси професійної етики (лікаря, вчителя, журналіста, дипломата, юриста).