Регулювання малого підприємництва в Україні через податковий механізм

– суспільні витрати, пов’язані зі збором податків та дотриманням податкового законодавства, повинні бути мінімальними. У зв’язку з цим правила розрахунку та сплати податків повинні бути однозначними, точними, стабільними, зрозумілими для платників і прийнятими більшою частиною суспільства. Дотримання цього принципу сприяє мінімізації прямого та непрямого податкових навантаженть на економіку;

– податкова система повинна відповідати принципу соціальної справедливості. Існує два підходи до тлумачення цього принципу. Згідно з першим – соціальна справедливість дотримується, якщо величина податкових сум, що сплачує платник, відповідає тим вигодам, які він отримує від послуг держави. Згідно з другим – соціально справедливим є встановлення залежності розміру податкових сум, що сплачує суб’єкт, від його “спроможності платити”, тобто від розміру його доходів, майна тощо. На практиці податкові системи розвинених країн містять елементи обох підходів. Крім того, важливою складовою принципу соціальної справедливості, що забезпечує належне його виконання, є положення про загальнообов’язковість сплати податків для всіх суб’ктів господарювання. Нарахування та сплата податків повинна здійснюватися автоматично, незалежно від волі податківця або платника податків. Необхідно створити дієву систему контролю за дотриманням податкового законодавства і неминучу адміністративну відповідальність за ухиляння від сплати податків. При цьому розмір штрафних санкцій навіть не повинен бути значним, необхідно лише щоб у членів суспільства існувала впевненість у неминучості покарання за порушення податкового законодавства. Цей принцип покладено в основу податкових систем розвинених країн світу і глибоко визнаний суспільством, що підтверджує фраза Бенджаміна Франкліна: “У житті немає нічого неминучого, окрім смерті та податків”.

Щодо порушення принципу економічної нейтральності податків, українська система оподаткування мала значну кількість пільг, що прогресувала з кожним роком. Як зазначають фахівці, у 1998 р. обсяг податкових пільг для господарського сектора становив 12,1 млрд. грн., а в 1999 р. – уже 14,4 млрд. грн. [2]. Проте механізм розподілу пільг є непрозорим та незрозумілим для більшості суб’єктів малого підприємництва. Наслідком цього є нарікання основної маси підприємців, посилення непрозорості дії системи оподаткування.

Фахівці стверджують, що в Україні протягом значного часу спостерігалася тенденція до поступового ускладнення податкової системи, зростання кількості податків та інших обов’язкових платежів, збільшення їх ставок. Український економіст з проблем малого підприємництва Н. Савка звертає увагу на те, що у 1996–1997 рр. виникла така ситуація: наприкінці року при збільшенні дефіциту державного бюджету урядом приймаються екстрені заходи для виправлення ситуації з метою досягнення узгоджених норм як умови отримання міжнародних кредитів. Для цього поспіхом розшукуються додаткові канали поповнення доходів бюджету, вводяться нові види податків. Так, дефіцит бюджету на кінець 1995 р. становив 6,9 % ВВП. Ця обставина викликала негайне збільшення акцизних зборів, введення нового 5 % податку на обсяг реалізації продукції для створення фонду розрахунків за енергоносії, підняття ставки відрахувань до Пенсійного фонду для підприємців-індивідуалів з 9 до 33,6 %, підвищення ставки ввізного мита на окремі товари.

Щодо сучасного стану процедур та механізмів оподаткування, характеристику їм дають відомі українські вчені, зокрема: “... нормативна база розрахунку податкових зобов’язань перетворилася на щось надзвичайно складне та неосяжне, з незліченими роз’ясненнями та уточненнями. Простежити за всіма її трансформаціями стало практично неможливо. Стосовно податкової звітності підприємств фактично застосовується презумпція винуватості: оскільки знати всі розпорядження податкових органів про те, як інтерпретувати господарські операції в кожному конкретному випадку, просто неможливо, остільки заздалегідь відомо, що помилки є обов’язково. Адже не припустити помилок ... фізично неможливо, навіть якщо взагалі закинути господарську діяльність і займатися тільки вивченням податкового законодавства і численних роз’яснень ДПА України” [3].З метою подолання зайвих перешкод розвитку малого підприємництва з 1998 р. в Україні почалася реалізація заходів, спрямованих на спрощення системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Прийнято ряд нормативних актів, що передбачають спрощення організації податкового обліку малих підприємств та громадян-підприємців і впровадження, поряд із загальною системою оподаткування, самостійних систем, однією з яких є система спрощеного оподаткування.

Але, незважаючи на значні зміни, ситуація в сфері оподаткування малого підприємництва в Україні залишається складною. В. Заліська, бухгалтер-експерт фірми „Баланс-Клуб”, вказує на значну плутанину та невизначеність методик проведення ряду процедур, спричинених відсутністю перехідних положень у правовому полі при реформуванні податкової системи [4]. Крім того, як зазначається у періодичних виданнях, навіть нормативні акти про спрощення системи оподаткування починають “обростати” інструкціями і роз’ясненнями, тобто знову ситуація штучно ускладнюється.

В Україні, всупереч продекларованим принципам, на практиці грубо порушується ґрунтовна умова ефективного функціонування податкової системи, тобто соціальна справедливість оподаткування. Сьогодні в країні наявний нерівномірний розподіл податкового навантаження між окремими групами платників. Що мається на увазі? Згідно з теорією, податкова система побудована таким чином, що не повинна мати місце будь-яка дискримінація платників податків за будь-яким принципом, наприклад, за правом власності або за місцем розташування. Один з таких трюків викликали до життя “вузькі місця” спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, тобто великий розрив між розміром фіксованого податку підприємців-фізичних осіб і сумами податкових платежів підприємців-юридичних осіб. Згідно із законодавством України, розмір фіксованого податку для підприємців-фізичних осіб не повинен перевищувати 200 грн. на місяць при досить значному розмірі дозволеної річної виручки – 500 тис. грн. Простий розрахунок свідчить про те, що максимальна “відсоткова ставка” податку приватного підприємця-фізичної особи при повному “завантаженні” розрахункового рахунку становить мізерну величину: 0,48 % ( табл.1).