Ретроспективний аналіз становлення та розвитку прибуткового оподаткування юридичних осіб

У Російській імперії (у складі якої перебувала Україна) промисловий податок функціонував у формі гільдійських зборів і був встановлений у первинному вигляді маніфестом 1775 року. Їх сутність полягала в тому, що вводилися два види гільдійських податків: постійний і пропорційний. Постійний податок повинен був справлятися у вигляді плати за патентне свідоцтво, яке надавало право на виробництво та торгівлю. Пропорційний податок впроваджувався як один із перших кроків до реалізації ідеї про „податкову справедливість” і повинен був справлятися у вигляді збору, величина якого відповідала б розмірам торгово-промислових підприємств, обсягам їх торгівлі або виробництва. Деякі критерії, що використовувалися, актуальні і донині.

До 1885 р. система гільдійського оподаткування не піддавалася істотним змінам, за винятком підвищення розмірів податків. Зростаючі фінансові труднощі, особливо пов’язані з наслідками російсько-турецької війни 1877–1878 рр., змусили уряд надати особливу увагу розвитку системи оподаткування крупної торгівлі та промисловості, які ставали все більш важливим джерелом надходжень у державну скарбницю.

У 1883 р. міністр фінансів Н. Бунге (професор, ректор Київського університету 1859–1880 рр.) запропонував ввести додатковий 3 % податок з чистого прибутку торгових і промислових підприємств, починаючи з доходів 20 тис. крб. – для 1 гільдії, а для 2 гільдії – залежно від класу місцевості. Це був перший історичний крок для впровадження першої форми оподаткування прибутку підприємств на теренах України.

Проект Бунге вводив для великих підприємств, хоча і далеко не повною мірою, елементи прибуткового оподаткування, що вже практикувалося в розвинених країнах. 5 червня 1884 р. первинний законопроект трипроцентного податку, внесений міністром фінансів Н.Х. Бунге, при розгляді на засіданні Державної Ради був знехтуваний. „Зручний момент для встановлення прибуткового податку ще не наступив. При недостатньому ще розвитку освіти та загальній недовірі до нього, прибутковий податок неодмінно повинен бути податком загальним і завершальним для побудови податкової системи...” [13].Введення 15 січня 1885 р. Правил обкладення торгових і промислових підприємств додатковим збором (процентним і розкладним), щоправда в сильно урізаному виді законопроекту Н.Х. Бунте, означало реальне визнання суспільством існування питання про необхідність поступового впровадження прибуткового оподаткування господарської діяльності та загальної прибуткової шкали оподаткування в структуру економічного життя Росії, з метою встановлення справедливого „співвідношення норми платежів до норми платіжних сил”.

З 01.01.1899 р. в Україні введено так званий „новий промисловий податок”, який був розділений на дві частини – основний (плата за промислові свідоцтва) та додатковий, який справляється з: 1) акціонерних та інших підприємств, які публікують свої звіти, та в свою чергу поділявся на податок з капіталу і процентного збору з прибутку; 2) інших підприємств [3, с. 307–308].

Дореволюційна Україні характеризується багатим історичним досвідом в оподаткуванні прибутку, особливо в період військових дій. Майже за рік до Лютневої революції 13 травня 1916 року Рада Міністрів Росії затвердила Положення „Про встановлення тимчасового податку на приріст прибутків торгово-промислових підприємств і винагороди особистих промислових занять та про підвищення розмірів відрахувань на погашення вартості деякого майна при обчисленні прибутків, що підлягають обкладенню процентним збором”. Він стягувався в таких розмірах [14]:

1)з підприємств, не зобов’язаних публічно звітувати про результати своєї діяльності, осіб вищої адміністрації акціонерних підприємств, індивідуальних підприємців з суми приросту прибутку або винагороди до 1000 крб. – 30 %, до 15 тисяч – 41 %, понад 100 тисяч – 60 %;

2)з підприємств, зобов’язаних публічно звітувати про результати своєї фінансово-господарської діяльності при відношенні прибутку до основного капіталу у розмірі 6 % – ставка податку 40 % суми приросту прибутку, 9,5 % прибутку до вартості основного капіталу – 50 % суми приросту прибутку.

Граничний розмір оподаткування прибутку підприємств сягав 90%.

Отже, бурхливий розвиток товарного виробництва, фінансових послуг і навіть постійне ведення війн зумовило об’єднання охарактеризованих вище податків та виділення в окрему галузь системи оподаткування прибутку підприємств, що в свою чергу дає повне право визнати, що на початку ХХ ст. з’явилася нова форма оподаткування прибутку – прибуткове оподаткування корпорацій.

На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що оподаткування прибутку юридичних осіб є порівняно новою формою оподаткування, яка набула найбільшого поширення після першої світової війни. Основна причина його введення – великі дефіцити бюджетів внаслідок ведення воєнних дій. Корпораційний податок почав поєднувати в собі первинні форми оподаткування прибутку – це промисловий податок і податок на грошові капітали. Таке поєднання досить позитивно позначилося на розвиткові бізнесу, особливо великого.