Ретроспективний аналіз становлення та розвитку прибуткового оподаткування юридичних осіб

Поряд з власними превагами, прибутковому оподаткуванню характерно і ряд недоліків. А. Свірщевський зазначає, що проти оподаткування прибутку є два аргументи: 1) важкість у визначенні точної величини промислових доходів у зв’язку з надзвичайною легкістю ухиляння від оподаткування; 2) прибутковий податок перешкоджає „промышленнику и торговцу расширять произвольно пределы своей деятельности, так как он (прибутковий податок) отнимает у них часть дохода, которую они могли бы сберечь и вложить в свои предприятия” [7].

Д. Міль також був противником прямого оподаткування, а саме прибуткового – „...покрытие же всех государственных расходов прямыми налогами представляет важное неудобство еще и потому, что невозможно достигнуть справедливого распределения этих налогов. Форма прямого подоходного налога, как мы видим не годится…” [8]. Але одночасно Міль стверджує, що немає такого податку, в якому б не існувало несправедливості „так что только разнообразие налогов, может быть, взаимно сокращает эти неравенства и исправляет дело” [8]. Міль мав на увазі, що прибуткове оподаткування потрібно було розподілити на декілька видів. Історичний розвиток фіскальних теорій показав, що це так і сталося, зокрема, з прибуткового податку виведено оподаткування корпорацій.

На початку створення системи прибуткового оподаткування, виділяються три її типи: 1) англійський або шедулярний; 2) німецький або глобальний і 3) французький, який являє собою поєднання двох перших типів. Як зазначає П. Гензель, „...в историческом развитии эти типы значительно переплелись и многое заимствовали друг у друга” [9].

Розглянемо перші спроби впровадження прибуткового податку в практику оподаткування підприємств, основних на той час країн, де інтенсивно розвивалися теорії оподаткування та України.

Прусський прибутковий податок, який існував до 1891 р., носив характер більше податку на доходи фізичних осіб, але з 1891 р. у категорію платників прибуткового податку потрапили підприємства, власники грошових капіталів. Ці доходи підлягали оподаткуванню спеціальним прибутковим податком, встановленим промисловим оподаткуванням цього ж 1891 р. Розповсюдження податку на торгово-промислові товариства, акціонерні компанії і взагалі на всіх юридичних осіб, принесло в казну держави в перший же рік запровадження цього податку „... лишних 10 милл. мар.” [3, с. 344].

У Німеччині система оподаткування прибутку в її сучасній формі з’явилася після Першої світової війни, та була побудована на двох податках: податку на доходи корпорацій та податку на підприємницьку діяльність. Реформа Ерубергера трансформувала прибуткові податки окремих країн Німеччини в єдиний „...имперский подоходный налог, выделил обложение юридических лиц в самостоятельный налог с корпораций” [8, с. 55]. Було встановлено принцип утримання податку у джерела. Ставки податку встановлені надзвичайно високі, від 10 до 60 %. Для малих підприємств з доходом до 50 000 мар. надавалися скидки [8, с. 55].Дещо іншою організацією відрізняється прибутковий податок в Англії, який введено в кінці 1799 р. у зв’язку з важким фінансовим станом, зумовленим війнами в Північно-Американських колоніях і з Францією. У 1802 р. дію його призупинили, але вже в 1842 р. міністром Робертом Пілем дію цього податку відновлено під назвою Property and Income tax [3, с. 345]. Функціонував він протягом всієї історії Англії, з незначними змінами, та зарекомендував себе досить важливою частиною англійської фінансової системи. Доходи оподатковуються за принципом „у джерела” за п’ятьма розділами або шедулами, які позначаються буквами A, B, C, D, і E. Підприємства оподатковувалися за шедулою D – дохід від торгових, промислових і транспортних підприємств, промислових цінностей та професій [8, с. 50–51].

Корпораційний податок у своїй чистій формі був введений у Великобританії тільки в 1956 р., який називався прибутковий податок з компаній. До 1956 р. вони обкладалися на рівні з фізичними особами, і, крім того, до них застосовувався додатковий 15% -й податок на прибуток [10].

У Франції корпораційний податок був введений після Першої світової війни. До 1927 р. чисті доходи від торгівлі і промисловості визначалися специфічно – встановлювалися особливі норми із суми обороту. З 1927 р. оподаткування проводиться на основі дійсного чистого доходу, який вказувався в спеціально поданих деклараціях, де зазначався розрахунок прибутку чи збитку. Ставки податку встановлювалися з доходів торгово-промислових підприємств на таких рівнях: при доході до 800 фр. – 22 фр. 50 с.; від 801 до 1500 фр. – 45 фр.; 1501 до 3000 – 150 фр., і т.д. Дохід, більше 50 000 фр., оподатковувався за ставкою 15% [8, с. 60].

У США прибутковий податок розвивався досить швидкими темпами. Уперше він був уведений під час громадянської війни як надзвичайний податок, та в 1872 р. його дію призупинили. У 1894 р. дію його відновили, але майже одразу ж він був проголошений як неконституційний. Але в 1911 р. було внесено шістнадцяту поправку в конституцію і вже в 1913 р. набув чинності новий закон про прибуткове оподаткування. Він вводить (вперше!) прибутковий податок на корпорації [11]. Ставка поділялася на дві складові: нормальна – 2 % та додаткова – 4 % -й податок на доходи кожної корпорації – акціонерної компанії, товариства чи страхової компанії, за винятком повних товариств [12]. Цим же законом вводився і податок на надприбуток. З 1924 р. ставка корпораційного податку була встановлена на рівні 12,5 % від доходу [8, с. 64].