Співвідношення понять „адміністрування податків, зборів та інших обов’язкових платежів” і „адміністрування податкового боргу”

На думку відомого вітчизняного вченого адміністративіста А. Селіванова, „адміністрування податків” це „правовідносини, які складаються у сфері здійснення уповноваженими державними органами заходів з погашення податкового боргу і передбачають застосування методів владно-примусового характеру до платників податків” [9, с. 35]. Разом з тим, А. Ластовецький вважає [10, с. 37], що таке визначення має досить „вузьке” його розуміння, так як у цьому випадку адміністрування податків розглядається в контексті Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-III (далі – Закон 2181) [11]. При цьому він пропонує більш широке визначення адміністрування податків, а саме як „механізм, що включає систему способів та організаційно-правових заходів відчуження уповноваженими державними органами податків і зборів (обов’язкових платежів)”. На нашу думку, якщо розглядати податкове адміністрування у зазначеному контексті, тобто як систему способів, методів та організаційно-правових заходів, то уявляється, що ця управлінська система (податкове адміністрування) працює „автономно” або „сама на себе” без урахування зовнішніх організаційних зв’язків, які є частиною функції управління у сфері оподаткування. Крім цього, досить дискусійним виявляється висновок А. Ластовецького щодо „відчуження органами податків”. Поняття „відчуження” у цивільному праві – це передача майна (активів) у власність іншій особі або один із способів здійснення власником повноважень розпорядження такими активами [12, с. 92]. Процес відчуження здійснюється на основі цивільно-правових договорів, добровільно, платно чи безоплатно. Отже, поняття „відчуження” пов’язано з переходом права власності на активи або їх частину іншій особі на основі добровільності сплати та договору між відчужувачем та набувачем. У примусовому порядку відчуження можливе у випадках – реквізиції (ст. 353 Цивільного кодексу України) на підставі закону та конфіскації (ст. 354 Цивільного кодексу України) на підставі рішення суду [13].

З іншого боку, у платника податків є конституційний обов’язок сплатити податки, збори, інші обов’язкові платежі до бюджету, але не на основі свого добровільного бажання (при реалізації своїх цивільних прав та виконання цивільних обов’язків), а на основі добровільного, на перший погляд одностороннього виконання платником податків свого обов’язку у порядку, передбаченому законодавством. Проте, якщо розглядати Конституцію України як суспільний договір між державою в особі своїх уповноважених органів і суспільством (громадяни, суб’єкти господарювання тощо), то сплачені податки стороною цього договору передбачають також повернення їх до суспільства у формі певних державних послуг та гарантій. У цьому контексті „відчуження” податків здійснюється самим платником податків, а не державними органами, які повинні здійснювати лише контроль за сплатою та сприяти цьому процесу шляхом надання та розширення державницьких послуг. Більш того, навіть при порушенні термінів сплати податків і виникненні податкового боргу платник податків має можливість згідно з законом самостійно визначити джерела погашення заборгованості та „відчужити” частину своїх активів на користь держави та суспільства.

Таким чином, дослідження семантики понять „адміністрування податків, зборів та інших обов’язкових платежів” та „адміністрування податкового боргу” недостатнє. Проаналізовані наукові погляди на зазначену проблему виявляють тільки певні сторони суті цього явища з таких міркувань.По-перше, термін „адміністрування” збігається з поняттям „процес управління” в тій чи іншій сфері діяльності, тобто як діяльність об’єднаних у певну структуру суб’єктів та об’єктів управління, яка спрямована на досягнення цілей, передбачених нормативно-правовими актами, їх реалізації, а також завдань та функцій (засобів, способів, методів) на основі визначених принципів управління у певній сфері (сфера податкового адміністрування, в т. ч. адміністрування податкового боргу). У цьому випадку „податкове адміністрування” та „адміністрування податкового боргу” – це діяльність, яка носить публічно-правовий характер. Правовідносини, які виникають у процесі такої управлінської діяльності, мають публічну мету – формування державних доходів та реалізації соціальної функції податків. У цьому контексті поняття „адміністрування податків, зборів та інших обов’язкових платежів” включає процес здійснення податковими органами передбачених статтями 8, 9, 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.90 № 509-XII [14] та Законом 2181 [11] функцій, заходів (процедур), включаючи функції стягнення податкового боргу перед бюджетом і державними цільовими фондами. При цьому такі норми законів надають право органам стягнення (ОДПС, державна виконавча служба) застосовувати способи та методи: 1) які мають владно-примусовий характер до платників податків (застосування фінансових санкцій, проведення перевірки суб’єкта господарювання, безпосередня реалізація податковим органом або виконавчою службою виділеного майна податкового боржника або реалізація активів за рішенням суду, безспірне списання грошових коштів з банківського рахунка тощо); 2) які не мають владно-примусового характеру до платників податків щодо сплати ними податків та податкового боргу (ведення обліку платників податків, проведення податкових консультацій, запровадження податкового компромісу, самостійні заходи платників податків щодо погашення податкового боргу тощо).

По-друге, поняття „адміністрування податків, зборів та інших обов’язкових платежів” та „адміністрування податкового боргу” необхідно, на нашу думку, розглядати у двох аспектах: