Уникнення подвійного оподаткування як напрям удосконалення інституту зовнішньоекономічного співробітництва в Україні

Інтеграція національної економіки в систему світогосподарських зв’язків зумовила те, що Україна також зіткнулася з проблемою подвійного оподаткування й активно почала використовувати в своїй податковій політиці міжнародні податкові угоди. Станом на 01.01.2002 року наша держава мала більше тридцяти чинних двосторонніх податкових угоди, що цілком відповідало рівню провідних країн світу. Ще з дев’ятьма країнами згідно зі статтею 7 Закону України “Про правонаступництво в Україні” застосовуються угоди колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування. А оподаткування доходів нерезидентів, які походять із держав, з якими не підписані угоди, наприклад, Греції, Ізраїлю, Грузії, здійснюється в Україні в повному обсязі.

Детальний порядок оподаткування доходів резидентів двох договірних держав визначається умовами кожної конкретної угоди. Наведемо декілька прикладів для ілюстрації. Так, Конвенція між Україною та Угорською Республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна й попередження податкових ухилень поширюється на податок на прибуток підприємств в Україні і корпоративний податок в Угорській Республіці. Прибуток пидприємства-резидента кожної договірної держави оподатковується лише у цій державі, якщо тільки дане підприємство не здійснює комерційної діяльності в іншій договірній державі через постійне представництво. Прибуток постійного представництва повинен оподатковуватись у тій державі, на території якої воно перебуває та здійснює підприємницьку діяльність.

При цьому право на використання переваг угод надається податковим органам за умови надання письмового підтвердження про те, що нерезидент є особою, на яку поширюється положення угоди на підставі постійного місця перебування, місця розташування керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.

Між Урядами України і Литовської Республіки підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і майно. Термін “дивіденди” у статті 10 Конвенції означає дохід від акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, так само як дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до податкового законодавства держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

Дивіденди можуть оподатковуватись в Україні згідно з законодавством України. У випадку, якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується, не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, якщо компанія є власником принаймні 25 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, або 15 % загальної суми дивідендів у всіх інших випадках. Тобто у разі коли розмір частки литовського підприємства у статутному фонді українського підприємства перевищує 25 %, якщо оподаткування дивідендів здійснюватиметься в Україні, то розмір такого податку не перевищуватиме 5 % від загальної суми дивідендів. Процедуру застосування цього пункту Конвенції визначає постанова Кабінету Міністрів України “Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування” від 06.05.01 № 470.Підписані міжнародні угоди з Росією і Білоруссю значно розширюють пільги зі сплати ПДВ: починаючи з 01.02.1998 р. при ввезенні товарів на митну територію держав, які підписали угоди, ПДВ не сплачується. Вказані пільги надаються тільки під час митного оформлення ввезених із Росії і Білорусі імпортних товарів, які походять із території цих країн і походження яких підтверджується відповідними сертифікатами.

Угода про подвійне оподаткування між Німеччиною та Україною передбачає 5 % репатріаційний податок на дивіденди, а угода з Кіпром – нульову ставку.

Щодо Франції, Україна використовує згідно із Законом України “Про правонаступництво України” договір колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування. Однак, зважаючи на динамізм розвитку економічних відносин, доцільно переглянути такі договори відповідно до реалій розвитку країни.

Назвемо певні суперечності, які мають місце в правовому забезпеченні зовнішньоінвестиційних зв’язків в Україні. Так, застосування положень п. 19.3 статті 19 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, які стосуються податків, сплачених за кордоном, а саме податку на капітал (майно) та приріст капіталу і сум податків, сплачених з пасивних прибутків, вимагає від України невиконання відповідних положень чинних міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Такими положеннями кожного з договорів обумовлені податки, на які поширюється цей договір. Ці податки включають всі податки на дохід (прибуток) та його елементи, які справляються у кожній із держав, що підписали договір. В Україні податками, що входять у сферу застосування цих договорів, сьогодні є податки на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб. У ст. 9 Конституції України, ст. 7 Закону “Про міжнародні договори України” та ст. 19 Закону “Про систему оподаткування” закріплено переважну дію положень міжнародних договорів над положеннями чинного законодавства.