Шляхи удосконалення механізму відшкодування ПДВ

Подібне групування було також проведено в Китаї, про що говоритиметься

Іншою альтернативою вдосконалення механізму відшкодування ПДВ є схема із застосуванням банківського сектора. За нею платник, який бажає отримати відшкодування, повинен покласти на спеціальний строковий банківський рахунок грошовий внесок (у розмірі суми відшкодування або її частини), на який протягом визначеного терміну нараховуватимуть відсотки. Одразу після депонування коштів такий платник отримує на свій поточний рахунок суму бюджетного відшкодування. А зазначений вище депозит слугує забезпеченням* повернення суми відшкодування у випадку, якщо експортер не має право на таке відшкодування. Кошти на депозитному рахунку знаходяться протягом певного терміну (як правило не більше 12 місяців), достатнього для проведення податковим органом перевірки обґрунтованості заявлених до відшкодування сум. Після завершення перевірки в разі позитивного рішення податкового органу платник має право розпоряджатися коштами, що знаходяться на такому спеціальному рахунку. У протилежному випадку за розпорядженням податкового органу кошти з такого рахунку повинні бути перераховані до бюджету.

Привабливість такої схеми для експортера полягає в тому, що під час проведення податковим органом перевірки він (експортер) отримує додатковий прибуток у вигляді банківських відсотків.

Зазначений механізм був у свій час запроваджений у Мексиці та Тайвані [4].

Іншим варіантом цієї схеми є надання банком кредиту експортеру під заставу майбутнього бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Такий механізм був запроваджений у Китаї в результаті реформи 1998–2001 рр. Зважаючи на схожість поточної ситуації в Україні з дореформеною в Китайській Народній Республіці, розглянемо цю реформу детальніше.

У Китаї, як і в багатьох інших країнах, що розвиваються, існує проблема відшкодування ПДВ (особливо експортерам). Невисокі податкові надходження у поєднанні з величезною кількістю схем у сфері ухилення від оподаткування (особливо в експортній галузі) не дозволи податковим органам країни здійснювати бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Такі дії, перш за все, вдарили по експортерам, що, в свою чергу, призвело до падіння ділової активності в експортноорієнтованих галузях.

Китайський уряд, зважаючи на серйозність проблеми, протягом 1998–2001 рр. здійснив реформу, спрямовану на вдосконалення механізму відшкодування податку на додану вартість.

На першому етапі реформи китайські підприємства-експортери були поділені на чотири групи: „А”, „В”, „С” та „D”. Критеріями групування стали розміри підприємства, податкова історія (наявність/відсутність операцій з фіктивного експорту, несплата податкових зобов’язань, порушення законодавства в податковій сфері тощо), розмір виручки, прибутку та активів (основних фондів), достатніх, щоб повернути до бюджету виплачене відшкодування з ПДВ (в разі, якщо з’ясується, що платник не мав права на відшкодування).

У найбільш сприятливому становищі виявилися підприємства груп „А” та „В”, які мали право отримувати бюджетне відшкодування протягом достатньо короткого терміну (іноді навіть без виснажливої та довготривалої документальної перевірки податкових органів). У той же час підприємства груп „С” та „D” відчули на собі і комплексні перевірки, і тривалий розгляд заяв на відшкодування ПДВ, і, у найгіршому випадку, право подавати заяву на відшкодування ПДВ не частіше одного разу на шість місяців [5].

Зрозуміло, що всі експортери намагалися потрапити до груп „А” або „В”, однак до таких підприємств були встановлені дуже жорсткі вимоги. Зокрема, підприємства групи „А”, що займаються експортом, повинні:

– отримувати валютну виручку в сумі, що перевищує $ 30 млн на рік;

– не мати порушення у сфері експортного відшкодування;

– володіти активами, достатніми для повернення до бюджету виплачених сум відшкодування (в разі, якщо платник не мав права на відшкодування) та ін.

Вимоги до підприємств групи „В” були трохи нижчими, зокрема такі підприємства не повинні мати порушення в сфері експортного відшкодування лише протягом останніх трьох років.На другому етапі реформи китайським підприємствам було дозволено отримувати банківські кредити під заставу надходжень від бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Такі позики надаються на період не більше одного року, а величина позики не може перевищувати 70 % від суми бюджетного відшкодування. Відсоткова ставка за користування кредитом має бути в межах ставки Народного банку Китаю.