Шляхи удосконалення механізму відшкодування ПДВ

Податок на додану вартість є одним із наймолодших за віком податків. Проте на сьогодні він є основною складовою податкових систем багатьох країн і справляється більше ніж у 100 державах світу. Його широке розповсюдження спричинене такими позитивними рисами: широкою базою оподаткування, нейтральністю щодо платників та об’єктів оподаткування, надійністю та стабільністю надходжень тощо. Проте податок має і багато вад. Зокрема, якщо сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов’язань, то сума такого перевищення підлягає відшкодуванню зі Скарбниці. Саме відшкодування і є однією з „головних болей” багатьох країн, де функціонує податок на додану вартість. Вирішення проблеми відшкодування ПДВ є запорукою успішного функціонування податку на додану вартість.

Публікації, присвячені проблемі відшкодування ПДВ, з’являються як на шпальтах вітчизняних спеціалізованих наукових видань [1], так і у часописах широкого профілю [2]. Крім того, шляхи вирішення зазначеної проблеми шукають і іноземні науковці. Тому не дивно, що значна кількість досліджень публікується також в іноземних виданнях [3, 4].

У різних країнах проблема відшкодування ПДВ вирішується по-своєму. При вирішенні питання щодо удосконалення механізму відшкодування ПДВ більшість дослідників звертає увагу на досвід розвинених країн у цій сфері. Та зважаючи на те, що за багатьма ознаками Україна знаходиться набагато ближче до країн, що розвиваються, ніж до розвинених країн, доречним буде розглянути досвід удосконалення системи відшкодування ПДВ саме в країнах, що розвиваються.

У цій статті автор ставить за мету вивчення досвіду країн, що розвиваються, у розв’язанні проблеми бюджетного відшкодування. На підставі проведеного аналізу автор спробує запропонувати шляхи покращання діючого в Україні механізму бюджетного відшкодування.

У багатьох країнах, що розвиваються, відшкодування здійснюється лише підприємствам-експортерам, а інші платники можуть перенести таку суму в рахунок майбутніх платежів з ПДВ.

Для того, щоб заохочувати експортерів, держава повинна здійснювати відшкодування в дуже короткий термін. Однак при цьому з’являються великі можливості для шахраїв, які, здійснюючи операції з фіктивного експорту, планують якнайшвидше отримати відшкодування.

Наприклад, компанії, що отримують вантажі з Таїланду морським шляхом, досить часто скаржаться на те, що кораблі приходять порожніми, тобто товар і не покидає територію Таїланду. А під час прямування судна шахраї подають до податкового органу заяву про експортне відшкодування, і в багатьох випадках отримують його [3].

Отже, уряди багатьох країн зустрічаються з дилемою, що краще: якнайшвидше здійснювати відшкодування, наражаючись при цьому на можливість шахрайств або здійснювати повну перевірку обґрунтованості поданої заяви на відшкодування? В останньому випадку експортер потрапляє у невигідне становище, оскільки чекати на відшкодування доводиться місяцями, а іноді роками. У результаті підприємство-експортер повинно підняти ціну (на суму неотриманого відшкодування), втрачаючи при цьому свою конкурентну позицію на світовому ринку.

У багатьох країнах, що розвиваються, така дилема вирішується не на користь експортерів. Підприємства отримують довготривалу й громіздку процедуру перевірки, для прискорення якої необхідно надати „матеріальну допомогу” представнику податкового органу. Як наслідок, відшкодування ПДВ стає окремою сферою кримінального бізнесу, в органах державної влади зростає корупція, а чесні платники податків втрачають навіть теоретичні шанси на отримання відшкодування.

Описана вище ситуація характерна для багатьох країн світу (у т.ч. України), кожна з яких намагається вирішити цю проблему, покращивши механізм відшкодування податку на додану вартість. Єдиного універсального шляху вдосконалення не існує. Кожна держава, виходячи із своїх реалій (політичної та економічної ситуації, податкової культури, рівня інфляції та розвитку ринкових структур), намагається запровадити таку систему відшкодування ПДВ, яка б заохочувала експортерів і не надавала б можливостей для шахрайств.

Одним із шляхів такого вдосконалення є групування платників податку (експортерів). При цьому підприємства певних груп (групи) отримують право на відшкодування податку протягом кількох тижнів з моменту подання заяви; у той же час підприємства інших груп повинні чекати завершення довготривалої процедури перевірки. Факторами групування в цьому випадку є: ділова репутація підприємства, розмір сплачених податків, взаємовідносини з державними органами тощо.Як захід боротьби з фіктивним експортом, таке групування було проведене в Таїланді [3]. Результатом групування стало виокремлення підприємств „золотого класу” (тобто чесних експортерів). Перелік таких компаній був підготовлений спілкою експортерів і схвалений Виборчим комітетом, який складається із представників Комерційної палати та Федерації промисловців. Надалі за підприємствами „золотого класу” повинен наглядати Митний департамент, який в разі порушення підприємствами податкового законодавства має право виключити такі підприємства з цього переліку.