Виникнення та розвиток аудиту у системі фінансово-господарського контролю
За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіко¬вий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяль¬ності пов'язаний із виникненням обліку у державах, роз¬ташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому — на папері. Так, при І і II династіях у Стародавньому Єгипті (3400—2980 рр. до н. е.) через кожних два роки провадилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV династії періодична інвентари¬зація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами — один відмічав на папірусі кількість цін¬ностей, які передбачалися до відпуску; другий — проставляв поряд фактичний відпуск і, нарешті, третій — порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилен¬ня. Уже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів.
При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кош¬ториси витрат та контролювати їх додержання господарюю¬чими суб'єктами, що підтверджується документами (2500— 2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Ке¬рівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спе¬ціальною комісією.
У Вавшюнії керівники робіт також складали звіти щод¬ня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси її визначали угари, що контролювали за нормами.
Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммураби (2200—2150 рр. до н. е.) передбачали: купцям — ведення самостійного обліку; хра¬мам — державне рахівництво; передавання грошей без роз¬писки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяль¬ністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.
В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про Це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оці¬нюй, що даєш, і що отримуєш — запиши. На Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти, поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції конт¬рольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед алтарем вста¬новлювалася скриня, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування.
У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господа¬рювання, а й таємний. Контролерів називали "очима і вуха¬ми царя".
У Стародавній Греції особлива увага приділялася кон¬тролю збереження власності, зокрема майна (інвентаря). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому ство¬рювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важли¬во, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику заставу або пред¬ставити впливових поручителів. Нестача цінностей покри¬валася із закладу або майна матеріально відповідальної осо¬би або його поручителів, причому якщо нестача кваліфіку¬валася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контроль¬ного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того, ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли влас¬ник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.
В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило складання звітів про доходи і ви¬датки держави та їх контроль. Фінансовий облік і контролі. були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів і видатків, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.Гроші зберігали дуже своєрідно. Так, на кожний вид до¬ходів був окремий глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тіль¬ки із чітко визначеного глечика. При цьому ключ від каси знаходився у чиновника, а від приміщення, де зберігалася документація, — у іншого чиновника-контролера. Ключі мали нумерацію і обмінюватися ними заборонялось. Як бачимо, це елементи обособлення і незалежності аудитора-контро¬лера, які застосовуються у сучасному фінансово-господарсь¬кому контролі.