Едуард Бенеш
Підтримуючи чехословацьку сторону в питанні про виселення німців і угорців, Радянський Союз не випустив з уваги і свої державно-політичні інтереси. Узявши на замітку кількаразові висловлення Бенеша в роки війни про те, що він розглядає входження Подкарпатской Русі до складу ЧСР як тимчасове, радянські представники прямо порушили питання про письмову заяву, що чехословацький президент не заперечує проти передачі цієї території СРСР ( ще на переговорах у Москві в березні 1945 р.)33.Різниця в позиціях сторін полягала в тім, що Бенеш наполягав на остаточному рішенні питання парламентом країни після її звільнення, радянська сторона - на якнайшвидшому рішенні питання. Коли ж у червні 1945 р. текст договору про Закарпатську Україну був уже готовий, Сталін, із властивим йому лицемірством, заявив Фирлингеру, що радянська сторона не квапить з його підписанням34.Однак уже наступного дня договір про включення Закарпатської України до складу УРСР був підписаний.
Бенеш дарма сподівався на радянську підтримку РСР у зовнішньополітичних відносинах з Польщею й Угорщиною. У конфліктних ситуаціях між країнами Центральної і Східної Європи радянські політичні лідери займали дуже обережну позицію, відкрито не підтримуючи жодну зі сторін, лавіруючи між ними, обіцяючи сприяння у врегулюванні споровши, використовуючи протиріччя між ними як важіль тиску.
У перші післявоєнні роки радянська держава на прохання чехословацького уряду зробило Чехословачини величезну допомогу продовольством і сировиною.Почалося в 1945 р. тісне зовнішньополітичне й економічне співробітництво двох країн будувалося, однак, не на партнерстві і рівності, а характеризувалося політичним диктатом СРСР, за який він утім щедро розплачувався матеріальною допомогою.
Що стосується внутрішньої обстановки в Чехословачини в 1945 р., те Бенешу довелося майже відразу зштовхнутися зі сложносттями у врегулюванні чесько-словацьких відносин. Словацька Національна рада наполягала на тому, щоб на території Словаччини діяли лише видавані їм закони,що Бенеш вважав неприпустимим, тому що це суперечило його ідеї про єдину державу. Він хотів переглянути чесько-словацькі відносини в плані надання Словаччини більшої адміністративної волі. Однак словаків не влаштовували автономістські основи держави, вони пропонували федерацію. Боротьба розгорнулася навколо компетенції СНС. Чеська сторона пропонувала дорівняти Словацьку Національну раду до земських національних комітетів, утвореним у Моравії і Сілезії, з доданням їм адміністративно-виконавчих функцій, тоді як словаки вимагали зберегти законодавчі функції СНС, створивши окремо чеський, словацький уряд і об'єднане.Але ці словацькі прредложения не були прийняті. Парадокс ситуації полягав у тім, що чеських органів не існувало - минулого централізовані чехословацькі й окремо словацькі органи, компетенція яких у післявоєнні роки послідовно скорочувалася.
Бенеш робив розрахунок на введення системи трьох партій у Чехословачини: праві, центр, ліві, припускаючи, що одна частина соціал-демократів перейде в комуністичну партію, а інша - у національно-соціалістичну. Але ці плани викликали заперечення комуністів, насамперед словацьких.Запекла боротьба між демократами і комуністами розгорнулася в 1945 р. по питанню про терміни і масштаби націоналізації. Комуністи зв'язували широку націоналізацію зі швидким рішенням всіх економічних і соціальних проблем. 24 жовтня 1945 р. президент підписав декрети про націоналізацію основних галузей промисловості, банків і страхової системи, а трьома днями пізніше - декрет про зовнішню торгівлю, відповідно до якого широкі повноваження в цій області надавалися міністерству зовнішньої торгівлі. Наслідком цих декретів було значне обмеження підприємницької діяльності приватних фірм і посилення ролі держави в економіці країни. У 1945 р. проходив і перший етап земельної реформи, коли конфіскації підлягали володіння німців, угорців, зрадників і колабораціоністів ( у Чеських землях, в основному в прикордонних областях, було конфісковано 28% земель, у Словаччині - лише 9% , тому що в повному обсязі виселення угорців не відбулося ).
Чехословацькі комуністи і ліві соціал-демократи прагнули ще більше усталити радянсько-чехословацькі відносини, не без підстави думаючи, що перемогти у внутрішньополітичній боротьбі за владу вони зможуть лише спираючи на східного сусіда. Під час візиту делегації чехословацьких економістів на чолі з Б. Лаушманом у СРСР у січні 1946 р. міністр промисловості Чехословачини вів мову про більш тісне економічне і політичне співробітництво з Радянським Союзом. Розповідаючи про гостру внутрішньополітичну боротьбу, що розгорнулася навколо націоналізації, Лаушман підкреслював, що деякі державні діячі ( імен яких він утім не називав ) протидіють цьому процесу, сприяючи проникненню західного капіталу в Чехословаччину, зокрема, в області розвідки нафти і керування підприємствами, що раніше належали іноземним власникам. Комуністи і ліві прагнули до повної націоналізації великої промисловості і перенесенню радянського досвіду в ЧСР. Лаушман затверджував, що саме він, Фирлингер і Готвальд сприяли висновку угоди про видобуток і відправлення в СРСР уранових руд з яхимовских підприємств. Міжнародна обстановка в цей період настільки змінилася, що чехословацький міністр пропонував створити ( з Чехословачини, Польщі, Югославії, Болгарії, СРСР і ,можливо, Румунії), блок держав, спрямований проти західноєвропейських країн, однак, не повідомляючи привселюдно слово "блок", а здійснюючи тісне політичне й економічне зближення. До участі в блоці він пропонував залучити також Угорщину, Австрію і навіть Грецію.