Едуард Бенеш

У цей період Бенеш не відмовлявся і від співробітництва з Заходом, сподіваючись, що з його допомогою йому удасться установити в ЧСР демократичний режим. Особливі надії при цьому Бенеш покладав на США, прагнучи щоб американські війська звільнили як можна велику частину території Чехословачини і першими ввійшли в Прагу. Однак перед США стояла задача завершення війни на Далекому Сході, і вступати в конфронтацію зі СРСР вони не вважали за можливе. Американські війська зупинилися на лінії Карловы-Вары - Пльзень - Ческе Будеевицы, про яку ще раніш була досягнута домовленість між союзниками.

У перші мирні місяці Бенеш у своїй концепції зовнішньої політики Чехословачини враховував географічне положення країни, бажаючи бачити її як міст між Сходом і Заходом, і думав, що співробітництво між СРСР і західними країнами протривати й у післявоєнний період.Після звільнення Чехословачини президент і уряд переїхали в Прагу. 16 травня, виступаючи на Староместской площі, Бенеш підкреслив, що чехи і словаки починають нове життя, що буде будуватися на нових ідеалах, нових цінностях, вони будуть прагнути створити нове, більш зроблене суспільство, але в дусі національних традицій і на принципах, що проголошував Т.Г. Масарик. Президент розповів про діяльність емігрантського уряду, указав на взаємодію всіх галузей опору як у країні, так і за рубежем - на Заході й у СРСР, - заявивши, що остаточне єднання відбулося в березні 1945 р. у Москві. Потім Бенеш загалом обрисував своє бачення післявоєнного чехословацького суспільства. Безпосередніми задачами він вважав зміцнення державної дисципліни і повернення до нормального демократичного життя політичних партій на основі вільних дискусій, конституції і внутрішніх законів країни. Усе це, на його думку, повинне бути спрямоване на створення нового політичного життя і нового державного устрою. Він пропонував переформувати партійну структуру, скоротивши число політичних партій у порівнянні з довоєнним періодом, переглянути чесько-словацькі відносини (не уточнюючи втім деталі), безкомпромісно виселити німців з Чеських земель і угорців зі Словаччини з метою створення єдиної національної держави чехів і словаків. Президент вважав за необхідне позбутися від наслідків германізації в культурній, економічній і політичній областях. Він висловився за те, щоб додати нові риси економічного і соціального життя, увівши планування в промисловості і сільському господарстві, а також намітивши нові плани розвитку культури, що безжалісно знищувалася протягом шести років нацистського панування. Крім того, Бенеш планував реорганізувати державне керування, підготувати проект створення нової чехословацької армії, з новою структурою, що відповідає обстановці, що змінилася. Усе це, по його думці, повинне бути зафіксоване в новій конституції. На закінчення президент висловив подяку Радянському Союзу, Великобританії, США. Франції й іншим союзним державам за звільнення країни23.Бенеш, з одного боку, проголошував вірність принципам буржуазної демократії, з іншого боку - підкреслював необхідність значних реформ, орієнтації на ідеали "народної демократії" і проведення "слов'янської політики".Ця позиція Бенеша, з одного боку, відповідала його ідеям післявоєнного розвитку, розробленим їм ще в роки війни, і в той же час була і змушеною поступкою комуністам, вплив яких у країні дуже підсилилося. Останні використовували природні симпатії населення країни до СРСР як визволителя від фашизму, пропонували радикальні економічні і соціальні реформи, намагаючись залучити у свої ряди прихильників, критикували союз із Заходом, який призвів до війни до Мюнхена й окупації. Чехословацькі комуністи виступали як захисники "національних інтересів", проголошували демократичний специфічний шлях країни до соціалізму, заявляючи, що мова не йде про сліпе копіювання радянського зразка. На самому початку навіть склалося дуже парадоксальне положення, коли прихильники комуністів по "соціалістичному блоці" - соціал-демократи - з деяких питань займали більш радикальні позиції, і комуністам приходилося їх стримувати. Причому деяким соціал-демократам були властиві досить наївні представлення про напрямок подальших перетворень. Так, міністр промисловості Б. Лаушман думав, що, маючи перед собою радянський приклад, буде не важко організувати керування чехословацькою промисловістю25.

Спочатку в "соціалістичний блок" Національного фронту поряд з комуністами і соціал-демократами входили і національні соціалісти, згодом разом із правими соціал-демократами примкнувшие до опозиції, представленою чехословацькою народною партією і словацькою демократичною партією. Співробітництво демократів і Бенеша з комуністами порозумівалося як зрослим впливом останніх у суспільстві, так і бажанням перших максимально використовувати СРСР як союзника для підтримки чехословацької позиції на міжнародній арені й одержання матеріальної допомоги.Під час бесіди З. Фірлінгера зі Сталіним у червні 1945 р. останній заявив, що радянська сторона не буде заважати виселенню німців і угорців з Чехословачини. Однак голова чехословацького уряду просив активного сприяння цьому виселенню. На Потсдамській конференції представники трьох держав - США, СРСР і Великобританії дійшли згоди про виселення німців з Польщі, Чехословачини й Угорщини. У той же самий день, 2 серпня 1945 р., Э. Бенеш видав конституційний декрет про позбавлення облич німецької й угорської національності чехословацького громадянства. Ще раніше їм були підписані декрети про позбавлення майна німців і угорців (які прирівнювалися до зрадників і колабораціоністів).Фактичне виселення німців і угорців регулювалося указами Міністерства внутрішніх справ на основі постанови уряду. На місцях воно проводилося дуже жорстко: німцям з'являлося, що вони повинні зібратися протягом 15 хвилин і виїхати в Німеччину, причому на дорогу крім 5 марок ніяких особистих речей і продовольства брати не дозволялося. Розорені, не бачачи ніяких перспектив, вони нерідко кінчали життя самогубством. Подібна політика проводилася й у відношенні угорців у Словаччині. Їм заборонялося говорити рідною мовою, виселення їх проводилося грубими методами: їм не надавалося ні часу для чи продажу здачі на збереження свого майна, ні транспорту, часто вони змушені були йти пішки десятки кілометрів до угорської границі. Чеські і словацькі комуністи були цілком згодні з цією політикою і не заперечували проти методів її проведення.