Особистісь М.Грушевського
Научна діяльність
Дослідницькі нахили студента, йото постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядів, есе. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», за яку автор одержав золоту медаль.
По закінченні університетського курсу талановитого молодого дослідника залишають при кафедрі російської історії. Прихід Грушевського в науку збігся з кампанією жорстокого переслідування всього українського в царській Росії. Згодом вчений писав про ті часи: «...по числу письменних Росія стоїть на однім з останніх місць поміж іншими краями. А між різними краями Росії Україна також належить до гірших, найменьше освічених».Значно сприятливішими були умови для національного відродження на західноукраїнських землях. Прагнучи утримати під своєю короною клаптикову імперію, цісарський уряд Австро-Угорщини, на відміну від царизму, певною мірою сприяв послабленню національних утисків. Отож самє Галичина стає центром тяжіння усіх націоиально-свідомих сил. Там створюються вогнища відродження української культури. Величезну роботу в цьому напрямі проводить Іван Франко. Саме навколо нього гуртуються найкращі сили української інтелігенції.
1894 року Михаило Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні зусилля на вивченні проблем історії Східної Європи. Того ж року вчений у великому залі Університету Святого Володимира блискуче захищає магістерську дисертацію.
Роки професорства у відомому в Європі Львівському університеті стали для Грушевського школою замужніння. І як талановитого викладача історії України та ряду інших дисциплін, і як глибокого дослідника історії свого народу. Тут же виявляються неабиякі його здібності як громадського діяча. Переїхавши до Львова, М. Грушевський активно співпрацює в Науковому товаристві імені Шевченка, активно залучає до нього талановитих студентів, учителів, молодих науковців. Саме співпраця в НТШ зближує Михайла Грушевського й Івана Франка. З 1897 року Грушевський очолює Товариство із великим Каменярем вдосконалює його організаційну структуру, розширює сферу його діяльності, докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнародного розголосу.
Мабутъ, одному вченому ніколи не вдалося б видати понад 100 томів «Записок Наукового товариства імені Шевченка», якби він не згуртував навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним явищем в українській науці й культурі кінця XIX — початку XX століть.
Незважаючи на підступи ідейних противників, польського шовіністичного бюрократичного апарату, наукових недоброзичливців, діяльність могутнього тандема Івана Франка та Михаила. Грушевського дає надзвичайно плідні результати. Виходить ряд літературних та публіцистичних часописів, постій-ними авторами яких стають Леся Українка, Михаиле Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська... 1898 року нарешті з'являється перший том фундаментальної «Істори України-Руси», невдовзі виходить друком том другий, 1900 року — третій...
Але царські власті не дозволили розповсюджувати ці томи ні на Слобідській, ні на Наддніпрянській Україні. Загадковими залишалися досягнення української історичної науки и для Європи. Великим кроком на шляху подолання цього незнан¬ня стало запрошення М. Грушевського до Парижа, де він прочитав курс лекцій з історії України в російській вільній школі. З метою розширення наукових контактів вчений відвідує Лондон, Лейпціг, Берлін, де знаходить однодумців серед відомих вчених-істориків.
Революція 1905 року в Росії і певна відлига в національній політиці, що наступила згодом, покликали М. Грушевського на дорогу його серцю Наддніпрянщину. Після відвідання Харкова, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга він схиляється до повернення в Київ, де проишли його студентські та ад'юнктські роки. Тут мешкала і його сестра Ганна Сергіївна. Алє и після переїзду на береги Дніпра вчений зберігає якнайтісніші зв'язки зі Львовом.
На чолі Центральної ради
Початок першої світової війни захопив родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним і небезпечним: через Відень, де були давні знайомі и друзі. Вони допомогли родині перебратися в Італію, яка на той час ще не знала, на чиєму боці вона воюватиме. Звідти через Румунію повернулися додому, в Київ. Та місцева влада зустріла історика холодно, і недовірою. На підставі наклепницькогозвинувачення в «симпатіях до Австрії» його було заарештовано і посаджено в Лук'янівську в'язницю. Щоправда, під тиском масових протестів у Києві, Петрограді і навіть в Нью-Йорку власті зрештою звільняють видатного вченого, але депортують разом з родиною до Симбірська. Невдовзі Грушевським дозволяють переселитися до Казані. До 1916 року професор викладає в Казансько-му університеті — цьому своєрідному притулку багатьох опальних петербурзьких, московських та українських вчених-дисидентів. Згодом родина одержує вид на жительство в Москві, але із забороною відвідувати Україну під будь-яким приводом.Лютнева революція 1917 року звільнила Грушевського з-під нагляду царської охранки. Він негайно повертається в Україну і поринає в політичне життя. Ще під час перебування видатного вченого в Москві його заочно обирають лідером Товариства українських поступовців. Виконавчий орган Товариства дуже швидко трансформується в Центральну раду, яка діє як громадська організація, об’єднуючи навколо себе широке коло людей найрізноманітніших класових, ідеологічних і політичних переконань. Досить несподівано для самих її засновників — поміркованих ліберально-демократичних діячів Є. Чи-аленка, С. Єфремова та Д. Дорошенка, соціал-демократів В. Винниченка та С. Петлюри, членів сціалістично-революційної партії