Особистісь М.Грушевського

План

Вступ2

Научна діяльність3

На чолі Центральної ради4

Трагедія Бреста8

Шлях на Голгофу10

Закінчення11

Література12

Вступ

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновдадців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політич-ної думки і дії останніх двох століть безнеречно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їх іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами, а поряд з усвідомленням необхідності боротьби за національне визволення прагнула домогтися й визволення соціального.

Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позизія революційних демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність. На такому грунті великої історичної свідомості і виріс геній М. Грушевського — невтомного дослідника історії та культури українського народу, поборника його соборності, злуки розшматованих імперіалістичними силами всіх українських земель.

Але якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в за ідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативноими ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадсьха та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом (хоч він був соціалістом-революціонером), ідеологом і натхненником української контрреволюції (хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом), ворогом Радянської влади (хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею), агентом австро-німецького імперіалізму(хоч він був його непримиренним ворогом), заклятим вррогом українського народу (хоч він залишався його вірним сином до своеї раптової смерті), фальсифікатором історії України (хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій царині ми досі не маємо).

Народився М. Грушевський 17(29) вересня 1866 року в невеликому місті Холмі (тепер Хелм на території Польші), де його батько вчителював у греко-католицькій гімназії, хоч сам сповідував православну віру. У своїй короткій «Автобіографії» славетний історик згодом відзначав, що його родина з XIII ст. «загніздилася» в Чигиринському повіті — в самому серці України. Багато з його пращурів Грушів (эгодом Грушевських) були церковними службовцями, допоки його дідові Федору не вдалося перебратися під Київ, до села Лісники.

Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833— 1901), здобув світську освіту в Києві, викладав славістику. Його підручник церковнослов'янської мови став офіційним виданням, ним широко користувалися в усій Російській імперії. Мати — Глафіра Опакова — також походила з родини служителів культу. 1869 року трьохрічний Михайле разом з бать¬ками переїздить на Кавказ, у 1880—1886 рр. навчається у Тифліській гімназії.

У гімназичні роки майбутній історик зачитувався книга¬ми М.Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, які йому діставав батько — шкільний інспектор. Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань, передплачував для нього «Киевскую старину», де друкувалося чимало полемічних статей про походження Русі, історію України, козаччину.Мабуть, під впливом цих перших історичних студій юний гімназист у далекому Тифлісі мріє якнайскоріше повернутися на Україну і, по суті, ще в останньому класі визначає своє майбутнє. У липні 1886 р. він звертається з листом до ректора Університету Святого Володимира, що в Києві, з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.