Симон Петлюра

Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в Полтаві у міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі. З 1895 року навчався у Полтавській духовній семінарії. У 1900 році став членом революційної української партії (РУП). Про оточення, в якому жив тоді С. В. Петлюра, ми знаємо дуже мало. У 1901 році його виключили із семінарії. Існує кілька думок з цього приводу. Одні джерела причини вбачають у революційній роботі Петлюри як члена РУПу, інші в його активній культурологічній діяльності, несу¬місній з навчанням у духовному закладі.

Восени 1902 року С. В. Петлюра виїжджає на Кубань до Катеринодара, де спочатку вчителює, а потім працює над архівами Кубанського Війська. Крім цього бере участь в роботі філіалу РУП — “Чорноморської Вільної Громади”. За співробітництво з нею у грудні 1903 року був заарештований. У березні 1904 року його звільнили з під арешту “на поруки”. Він виїхав до Києва, а звідти восени того ж року — до Львова де працював у редакції органу РУП газеті “Селянин”. Наприкінці 1905 року С. В. Петлюра повертається знову до Києва, але у січні 1906 виїжджає тепер уже до Петербурга, де редагує місячник “Вільна Україна”. Там вступає до Украінської соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У липні 1906 повертається до Києва, де працює секретарем редакції газети “Рада”, а в 1907—1908 роках—співредактор газети “Слово” (орган УСДРП).

У 1908 році за браком коштів “Слово” припинило існування. Редколегія розпалася С. В. Петлюра погодився зайняти посаду бухгалтера приватно- транспортного товариства у Петербурзі куди і переїхав на початку 1909 року, бере участь у роботі організації УСДРП. Ось що про це писав його майбутній соратник І. П. Мазепа: “ Як член філіалу УСДРП в Петербурзі, він також там виступав з рефератами майже виключно на теми про українську літературу, театр тощо. Взагалі, з розмов з ним при різних зустрічах я спостерігав, що в той час він більше цікавився питаннями літератури й мистецтва. В питаннях соціальної теорії й політики та економічних він уступав багатьом іншим членам партії. Пам'ятаю, коли на зборах нашої петербурзь¬кої організації Петлюра брав іноді слово в дискусіях, то М. Порш, тодішній найвизначніший член партїї майже завжди розбивав його думки немилосердною критикою” (Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917—1921 - Ч 2 -Львів 1951 -с.1161)

Згодом С. В. Петлюра переїхав до Москви. Тут він одружується з Ольгою Опанасівною Нільською. У них народилася єдина дитина — донька Леся.Москва за часів 3-ї Державної Думи була осередком національного руху народів Російської імперії. Існувало багато таємних і легальних товариств таких як “Союз автономістів”, “Товариство слов'янської культури” з українським філіалом, товариство українців “Кобзар” тощо. У 1912 році С.В.Петлюра разом з О. Саліковським стає редактором журналу “Украинская жизнь” (орган Українського товариства), що друкувався російською мовою.

Московський період життя С.В.Петлюри важливий насамперед тому, що там остаточно сформувався його національно-політичний світогляд. Він створив свою концепцію становища України, як політичної одиниці не тільки в межах багатонаціональної Російської імперії, а й у площині міжнародних загальноєвропейських взаємовідносин. На початку першої світової війни з’явився маніфест-декларація; цей документ Петлюра опублікував на сторінках “Украинской жизни”. В ньому він обстоював тезу про лояльність українського народу до російського уряду напередодні світової війни. Необхідність цієї декларації аргументував тим, що в цей історичний момент, коли відбувається “примирення” російського громадянства з урядом, мовчання українців може “служити скріпленням того погляду, ніби вони або не існують, або що для них не може бути місця в межах російської держави”.

Початок першої світової війни застав С.В.Петлюру на роботі в “Союзі земств”, де з 1916 по березень 1917 року він працював в організації на допомогу фронту, а потім заступником її уповноваженого на Західному фронті.

У лютому 1917 року в Росії вибухнула буржуазне демократична революція. 3 фантастичною швидкістю Російська імперія скотилася у безодню хаосу. Тимчасовий уряд що нездатний був керувати Росією, негативно ставився до незалежності України, навіть до найменших спроб добитися її автономії.

1.2 Створення українських збройних сил.

С.В.Петлюра переїжджає до Києва. Це був період, коли змінюються точки прикладання його внутрішньої сили. Ідея незалежної України стає стрижневою в його революційній діяльності. Тоді в російській армії на фронтах першої світової війни воювало багато українців, розпоро¬шених по різних полках. С.В.Петлюра, який виконував обов'язки голови Українського військового комітету Західного фронту, усвідомлював необхідність створення української національної армії. Він розумів, що вона потрібна зараз не тільки як чисто військова сила, а й як моральна.