ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО

Творчості Степана Васильченка на всіх етапах був притаманний гумор. У дожовтневий час він був виявом співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв; у творах радянського часу, починаючи з “Приблуди”, гумор набув якісно нових рис, позбувшись мотивів трагізму і прихованого розпачу, заграв новими барвами, став засобом позитивної характеристики. У повісті “Олив’яний перстень” безліч гумористичних сцен. Ось наші мандрівники влаштовують суд над ступою. Ось школяр оголошує про свій намір одружитися з Настею, зворушений її піклуванням і гостинністю. Ось дід Маркіян з міною міжнародного оглядача веде бесіду про Чемберлена і Лігу Націй… всі ці епізоди перейняті м’яким, доброзичливим гумором, що служить засобом позитивної характеристики героїв.

Гумор в “Олив’яному персні” неодмінно поєднується з ліризмом. Лірична стихія владно входить у повість, проявляючись і в характерах героїв, і в змалюванні побуту радянського села, і в описі картин природи.Тісний зв’язок з життям письменник виявляє своїм відчуттям самого духу часу, розумінням змін у людській психології. Тема трудового єднання міста і села була, без сумніву, історично далекосяжною. Своїм твором Васильченко стверджує моральне оздоровлюючий вплив на дітей фізичної праці, стверджує поетичну красу і моральну необхідність способу життя, який ведуть його юні герої в радянській школі.

У повісті “Олив’яний перстень” дістала своє дальше опрацювання тема колективної праці. Одним з перших в українській радянській літературі Степан Васильченко показав працю як творчість. Це вже не підневільна виснажлива робота селян, про яку писав Васильченко в “Мужицькій арихметиці”, у новелах “В темряві” та “Дощ”, - це праця-радість, праця-творчість. Письменник показує, що саме в колективній праці народжується нове радянське село, нове життя.

Носії того нового – це Валерій Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясинський, Василь і Настя Бондарі, піонерка Соня – повнокровні художні образи, які створив письменник.

“Олив’яний перстень” знаменував собою утвердження в творчості Васильченка таких рис і ознак, які засвідчили, що письменник оволодів методом соціального реалізму. В його творі поєдналися романтичне та реалістичне начало, і конкретно історично зображено процеси та явища радянської дійсності.

Отже, одна з найулюбленіших тем Васильченка – “дитяча”, “шкільна”, відбила зміни в його творчому методі особливо наочно й відчутно.

Проте в інших творах 20-х – початку 30-х років, написаних на матеріалі минулих часів, яскраво відчутний свіжий подих ідейно-творчого піднесення. Це особливо помітно у славнозвісному циклі “Осінніх новел”, тематично пов’язаних з подіями 1905 року. Тільки одна з новел – “Осінній ескіз” – написана і надрукована була в 1912 році. Всі інші – “Фіалки”, “Чайка”, “На калиновім мості”, “Лісова новела”, “Вітер” – друкувалися в радянський час, переважно в 1928-1932 роках. Можливо, задуми багатьох з них у письменника виникали раніше, але здійснити їх він зміг тільки після революції, коли збагатилась його творча уява і вдосконалився художній метод. Старі сюжети сприймала вже нова свідомість художника, і вони діставали нову інтерпретацію. Так проходив процес оновлення принципів відображення дійсності, викликаний тим, що ідейні засади митця стали чіткіше, а класові симпатії і антипатії – вирзливіші.

Змінюється передусім така постійна ознака Васильченкової новелістики, як ліризм. Лірика “Осінніх новел” – неспокійна, динамічна, перейнята відчуттям революційного перетворення землі. Не випадково за початковим задумом назву циклові мала дати новела “Вітер”. Символіка вітру, що в українській радянській літературі означала революційне оновлення (згадаймо, наприклад, тичинське “вітру вітровіння”), у Васильченка поширюється й на людину, котра, як назвав Тичина, “слухає революцію”. Герої письменника – Тася і Марко з новели “На калиновім мості”, сини матері Ковалихи з “Чайки”, оповідач з “Вітру” і “Фіалок – перебувають у стані душевного неспокою, гарячого бажання рішуче змінити своє життя.

Ідейна зрілість Васильченка виявилась у тому, що герої його “Осінніх новел” – революціонери. Письменник показує їх моральну чистоту, відданість своїй справі. Це люди, свідомі свого суспільного призначення і своєї життєвої мети. Вони вірять, що “буде правда на землі”. Однак Васильченко уникає зображення гостроконфліктних класових зіткнень, не змальовує революційного руху в його наочних проявах (як це ми бачимо у близькій Васильченкові знаменитій повісті О.М.Горького “Мати”), він обирає вужчу, але теж, без сумніву, дуже важливу сферу людської долі – сферу інтимну, і дає відчути, як у цій сфері відлунюються бурхливі події часу.

Одне з найпомітніших оповідань циклу – “Чайка”(1930).