ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО

Проблему розлуки з рідним краєм Васильченко вирішує не з вузько національних, а з соціальних позицій. Автор не осуджує тих, хто змушений покинути своє село, але з таким же співчуттям становиться й до тих, хто, не зважаючи ні на що, не пориває зв’язків з ним. Дівчина нізащо не хоче кидати рідних місць, а для парубка дорожча над усе – воля, незалежність: “То миліше тобі жити по наймах, - докоряє він дівчині, - панам догоджати, ніж працювати на себе? Що нам рідна сторона, коли немає в ній нам життя.Радісне і трагічне перебувають у новелі в надзвичайно виразній, художньо вмотивованій взаємодії. Ось точиться суперечка між двома селянами про те, що краще: вмерти на батьківщині чи жити на чужині; п’яненька і заплакана баба, пританцьовуючи й приспівуючи, раптом починає тужити; у світлі кольори сонячного дня вплітаються тужливі мелодії народних голосінь (“Там і сонечко не сходе, і зірки не сяють, і вітер туди не довіє з рідної сторононьки”)- весь цей калейдоскоп кольорів та звуків сприймається як єдина тканина справжнього художнього витвору.

Переживання героїв подано в новелі з тонким ліризмом. Це стосується і картин природи. Пейзажеві тут відведено особливу роль. Він то імпонує тяжким думам людей (“сумує тернина і, немов слізьми, осипає засмучену пару своїм білим цвітом”), то виступає різким контрастом душевному станові від’їжджаючих: сцена відбувається на тлі весняного ранку, буйного квітування садів.

Є тут і яскраві метафоричні порівняння, що надають творові підкреслено трагічного звучання. Ось одне з них: “Вся юрба людей розтягнулася в довгу стрічку, потім стрічка робилась усе тонша й тонша і розірвалась. Здавалося, що цілий живий організм розірвався на дві половини”.

Багатство особистих вражень письменника, вміння типізувати соціальні явища в художніх образах, майстерність художника-пейзажиста, введення у твір, поряд з пейзажем, народної пісні і голосіння, майстерне відтворення цілої гами кольорів та звуків, - усе це становить творчу оригінальність Васильченка, і завдяки їй новела “На чужині” не загубилася серед численних “переселенських” творів, на які була досить багатою українська література початку ХХ століття.

Поетичною чарівністю пройняте оповідання “На хуторі”. Важко уявити майстерніше поєднання зорових та звукових вражень. Акварельно прозора картина літньої ночі. У німій тиші сріблом дзвенить голос дівчини. Її спів зачаровує людей. А сама ж вона сирота, наймичка в старому лахмітті. Тільки з “купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима”. Новела звучить як поетичний гімн усім “талантам рідного люду”. Серце письменника краяла думка, що вони “з найбідніших бідні, з найтемніших темні”.

Гіркій долі здібних синів і дочок свого народу Васильченко присвятив також новелу “У панів” та зворушливу повість “Талант”, опубліковану вже в радянській час.

Героїня повісті “Талант” – сільська вчителька Тетяна – має неабиякі артистичні здібності. Вона відчуває, що жити не можна без пісні, без театру. Тетяна виступає на кону поміщицького театру, співає в церковному хорі, та цього мало. Вона хоче вчитися, прагне до вершин мистецтва. Тільки не збулися її мрії. Пани поглумилися над Тетяною. Зацькована попом, ошукана й зневажена, талановита дівчина накладає на себе руки.

Твори про дітей

Гірка, часом трагічна доля героїв Васильченка залежить не від них самих, а від оточення, обставин, суспільного ладу, які й визначають їхній життєвий шлях.

А шлях починається в дитинстві. Степан Васильченко, письменник і учитель, завжди любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів, у яких подав цілу галерею дитячих образів.

Вболіваючи за долю дітей з народу, Васильченко вважав, проте, “за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами… Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя…”

Діти - герої Васильченкових оповідань – жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. Життя бідняцьких дітей – безхлібне й невеселе, від недоїдання вони худі аж світяться, стають сумними й зажуреними, але досить їм ласкаве слово сказати, приголубити, і вони щиро, по-дитячому втішаються. Та це лише початок шляху, на якому їх чекатимуть розчарування, зіткнення з соціальною кривдою і боротьба за людську гідність. Дитячий світ маленьких героїв, немов крапля чистої джерельної води, вбирає в себе і віддзеркалює промені сонця і хмари життєві.