Микола Зеров

БЕЗСМЕРТНИЙ МАЙСТЕР

Доля Миколи Зерова трагічна. Один з найяскравіших талантів украшського пореволкнуйного письменства, людина франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, поет, критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педагог, лідер «неокласиків», натхненник багатьох унікальних видань — на сорок п'ятому році життя, у квітні 1935 року, був заарештований і звинувачений (яка жахлива нісе¬нітниця!) в керівництві терористичною підпільною організацією. Далі — Соловки. Судячи з довідок, що видані (одна — його бать¬кам, друга—його дружині), існувало дві дати смерті Зерова — 1937-й і 1941-й рік. Сьогодні на підставі ^останніх документів можна точно твердити, що Зеров був розстріляний у Соловецькій тюрмі 3 листопада 1937 року. Другу дату ■«неясного» загину придумали ті, хто намагався і намагається ще й нині замести сліди страхітливих злочинів сталінського режиму...

Обтяте енкаведистською кулею високе й шляхетне життя по¬чалось у містечку ЗіньковІ на Полтавщині, де в сім'ї вчителя 26 квітня 1890 року народився хлопчик Микола, найстарший, але, до речі, не єдиний інтелектуал у численній — шестеро дітей — ро дині Зерових. Його брат Дмитро став знаменитим ботаніком, академіком АН УРСР, а брат Михайло — відомим поетом і редак¬тором, що по війні жив на еміграції й підписував свої твори псевдонімом Орест. Власне, Михайло Орест зробив чи не найбільше для збереження й увічнення творчості брата, видаючи за кор¬доном (коштами Товариства приятелів творчості М. Зерова в Австралії) його заборонені в Україні книжки, збираючи та публікуючи спогади про нього та про П. Филиповича і М. Драй-Хмару, тобто про репресованих, фізично знищених українських < неокласиків»-.

Дехто вважає Зерова з походження росіянином, на що нібито вказує його прізвище, але це не так. Діди поета по батьків ській лінії — чернігівці, з ніжинської округи, а мати — родовита полтавка. Початкову освіту Зеров здобуває в Зіньківській школі та в Охтирській гімназії. З 1903 року вчиться в Київській першій гімназії, яку закінчує 1908 року. Тут, а пізніше на історико-фі-лологічному факультеті Київського університету, майбутній пись¬менник одержує фундаментальні знання античних та європейсь¬ких мов І літератур, що заважило на формуванні його поетичного дару, а також на виробленні його особливого методу при аналізі й вивченні української художньої писемності.

Після закінчення університету (1912 рік) Зеров працює вчителем Золотопільської гімназії, але революційні події 1917 року застають

14

його вже в столиці України, де він продовжує педагогічну діяльність і водночас включається в бурхливий процес відродження української культури.

Перші публікації статей Зерова з'являються 1912 року в педаго¬гічному журналі «Світло», але активна його творчість починається пізніше, коли він очолював бібліографічний журнал «Книгар» ^919—1920 рр.) і коли, вигнаний голодом з Києва, працював деякий час учителем історії в Баришівській школі. 1920 року вийшла перша книжка Зерова «Антологія римської поезії», де вмішспі були переклади творів Катулла, Вергілія, Горація, Про-перція, Овідія й Марціала. Перша книжка його оригінальної поезії «Камена> (1924) мала так само перекладний розділ, який показував, що автор послідовно веде роботу над засвоєнням класичної латинської поезії, скромно виправдовуючи це «перед лицем сучасності» необхідністю розробляти мову і стиль, удоскона¬лювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії. Вра¬жають довершеністю і перші поезії та переклади Зерова, і його перші статті й рецензії, в яких дивовижна точність спостережень і суджень поєднуються з глибиною аналізу естетичних прикмет І жанрових якостей твору. З 1923-го до червня 1934 року Микола Костьович (так називали Зерова його учні й приятелі) працює ви кладачем української літератури в Київському університеті, на ті часи перейменованому в Інститут Народної Освіти.

Під тиском адміністрації, ціле десятиліття цькований і безпід¬ставно звинувачуваний у націоналізмі Зеров написав заяву, в якій просив звільнити його з роботи в університеті. Десь на початку 1935 року, переживши ще одну трагедію — смерть десятилітнього сина — він переїжджає до Москви, намагається знайти посаду за фахом, тобто місце в якомусь інституті, але тут його настигає арешт, який він уже давно передчував. Передчував, та все ж, мабуть, не вірив у власні пророкування, бо напередодні арешту писав:

Смутна, о земле, тиі Скупа, обітованна! А може, це не ти, а сам я туманію... Чн скоро ж у мені, о Теплий Олексію, Минуться туга, біль, розтане темний лід? Ча скоро пролісок прокинеться для мене 1, рястом криючи утратя глибший слід, Заграє, зацвіте вадії тло зелене?Безперечно, Зеров належить до найсяйливіших імен українсь¬кої культури, що піднялися на хвилі революційних зрушень, повні надії на справжнє оновлення національного життя, на свободу й рівноправність, на підвищення добробуту працюючої людини. Ти чина, Курбас, Підмогильний, Нарбут, Яновський, Довженко, БоЙ чук, Рильський, Микола Куліш, а передовсім Хвильовий—ось, напевно, не всі, але принаймні найголовніші дійові особи великого ренесансу української культури, яка відразу, при своєму станов-