Мікеланджело

Головним твором цих років є «П’єта» («Оплакування Христа») у Римському соборі (в Петра, виконана за замовленням абата Сен Дені - французького посланника при Ватикані). Це перша серйозна робота Мікеланджело як майстра, але одночасно робота, що викликала безліч особистих сумнівів і принесла йому невдоволення собою «Робота, чимраз більше подобається французькому прелатові та його оточенню що мене трохи насторожує й засмучує, визнаю що, по моєму, мені так і не вдалося виразити нічого нового в «П'єта» вся скульптурна композиція занадто боязка и приладжена, щоб виявляти собою щось нове». Слід зауважити, що в цій роботі Мікеланджело «стримується» намагається додержуватися вимог замовника, але одночасно він зображує Марію молодою при цьому вона нескінченно далека віл умовної границі емоційної нерухомості готичних мадонн цього типу її почуття - живе людське переживання утисне з такою глибиною й багатством відтінків, що тут уперше можна говорити про внесення в образ психологічного начала За зовнішньою стриманістю молодої матері вгадується вся глибина горя. Навіть важкий композиційний мотив групи сидяча Богоматір тримає свого сина на колінах, здається природним. Після закінчення римської «П’єти» Мікеланджело створив «Мадонну з дитиною» невелику (заввишки 1.28 м) скульптурну групу, яка згодом потрапила в церкву Нотр Дам нідерландського міста Брюгге Цим твором у творчості Мікеланджело відкривається пінія образів позначених рисами.

Своєрідного ліризму; особливо приваблива сама Мадонна, у якій класична краса І внутрішня сила особистості поєднуються з м"якою поетичністю.

У цей самий час Мікеланджело починає роботу над статуями святих для вівтаря Пікколоміні в Сієнському соборі. Тло для статуй утворює багатоскладова архітектурна композиція з фільонок і ніш у кілька ярусів навколо головної аркової ніші вівтаря (архітектор Андреа Бреньо). Будучи обмежений у своїх можливостях далекою йому стилістикою загального задуму вівтаря, дуже тісно пов'язаного з духом кватроченто, Мікеланджело створив чотири статуї, одноманітні за типом, далекі від характерної для нього самого пластичної манери Певною мірою винятком серед них може вважатися більш жива й енергійна за мотивом руху фігура апостола Павла.

У 1501 р. Мікеланджело повертається у Флоренцію й одержує від флорентійської синьйорії (республіканського самоврядування) відповідальне замовлення: із величезного мардгурового блоку, зіпсованого одним бездарним скульптором, виліпити статую Давида. У 1504 р. роботу закінчено. Цей твір закріплює за Мікеланджело звання першого скульптора Італії.

Незвичайні розміри «Давида», його гігантизм (висота 4,54 м) — це показник реальної сили героя, адже недарма цей твір був покликаний втілити образ могутнього захисника республіканської Флоренції. Мікеланджело продовжив тут почату в римській «П'єті» лінію психологічного трактування, але психологізм «Давида» — особливого, укрупненого порядку, відповідно до масштабу й характеру цього образу. У прекрасному обличчі юного героя, у його погляді, яким він зустрічає супротивника, уловлюється та грізна виразність, яку сучасники вважали невід'ємним надбанням творів майстра. Сам скульптор писав: «Давид — утілення моїх естетичних і політичних мотивів, усіх моїх тристрастей... Усі почуття й сподівання мої я передав Давиду, про що відомо тільки мені одному... Він відрізняється від своїх попередників і вже не схожий на женоподібного молодика, позбавленого м'язів. Я перевернув традиційне уявлення про Давида». Не вдаючись до сильної композиційної динаміки, до складного руху, майстер створив тип героя, сповненого сміливості, сили й готовності до дії.Приблизно в цей самий час Мікеланджело одержує ще одне замовлення — розписати фресками одну зі стін залу Великої ради палацу Синьйорії. Фрескова композиція Мікеланджело «Битва під Кашина» повинна була бути парною до фрески Леонардо да Вінчі — «Битва під Ангіарі» на протилежній стіні залу. Мікеланджело встиг тільки виконати начерки на картоні до фресок. Терміновий від'їзд майстра до Риму перешкодив роботі над розписом. Картон не зберігся до наших днів, але стародавня копія, малюнки й гравюри дозволяють припускати, Що в еволюції живопису Мікеланджело цей твір виявився настільки ж важливою віхою, як «Давид» у його скульптурі. Тут була зображена не сама битва, а хвилини, що передують їй, коли флорентійські солдати, які купаються в ріці Арно, несподівано підняті сигналом бойової тривоги, вони вибираються на берег, одягають обладунки і беруться за зброю, щоб зустріти ворога.

Мотив купання дозволив Мікеланджело представити своїх персонажів оголеними і втілити героїчне начало не в сюжетних перипетіях, а, насамперед, у виразній мові тіла. Художник переконливо показав, як імпульс до дії — сигнал тривоги — безпосередньо переходить у саму дію, у якому людина виступає в Незламній цілісності своєї натури й готовності до боротьби.

У 1505 р. на запрошення папи Юлія II Мікеланджело переїжджає до Риму. Йому доручене створення папської гробниці. Розроблений майстром проект був грандіозний: передбачалося спорудження монументального мавзолею, що включає сорок скульптур і бронзових барельєфів, які Мікеланджело збирався виконати власноручно. Цьому задумові, однак, не судилося здійснитися. Юлій II охолонув до своєї ідеї починання і зневажливо поставився до Мікеланджело, після чого майстер самовільно залишив Рим і повернувся до Флоренції.