Мікеланджело

«Теперішні живописці пишуть за стереотипною схемою, — занотовує Мікеланджело у своїх щоденниках. — У їхніх роботах не знайдеш проблиску яких-небудь нововведень. Власне, вони й не намагаються внести нічого нового в мистецтво.. У кожного тепер перед очима тисячі прикладів готових рішень, що залишилися від часів розквіту тосканського мистецтва. Куди спокійніше малювати фігури, ніж піддавати себе ризику, вносячи рух у застиглі композиції того ж Гірландайо або Росселлі».

Тому персонажі Мікеланджело постають перед нами у найвищому напруженні сил — у моменти похмурої замисленості, утвердження своєї перемоги, або ж у своєму болі й муці, або ж у героїчній загибелі. Тому вони так вражаюче трагічні, коли нерозв'язний конфлікт міститься в них самих, виявляючись у свідомості несумісності належного й можливого, коли зазнає краху їхня колишня впевненість у собі й наростає почуття безсилля перед невикорінним злом життя.

Мікеланджело — універсал. Статуя й фреска, малюнок і архітектурна споруда — усе, що ним створене, насичене пластичною енергією, багатством художньої мови. Як ми знаємо, сама по собі різнобічна обдарованість — не виняток, а, скоріше, типова сторона ренесансних майстрів, чимало з яких успішно випробували свої сили в різних областях художньої діяльності. Однак лише Мікеланджело зумів зробити воістину епохальний внесок в усі розділи пластичних мистецтв, незалежно від того, скульптура це чи живопис, графіка чи архітектура. У будь-якому разі, без вагань можна стверджувати, що в кожному з названих розділів створи Мікеланджело можуть бути за правом розцінені як здійснення вирішального порядку.

Мікеланджело — художник і скульптор, він поєднує елементи архітектури й живопису (Сікстинська капела) у таку форму синтетичної цілісності, що не була досягнута жодним іншим ренесансним майстром. Разюча єдність вихідних факторів творчого методу Мікеланджело виявляється у рідкісному різноманітті кінцевих художніх результатів.

Сила особистості й воістину титанічний масштаб діянь Мікеланджело були запорукою нездоланної величі його духу в найтяжчих випробуваннях часу. Більше ніж у будь-якого іншого італійського майстра XVI ст., біографія Мікеланджело постає як духовний шлях людини, яка була учасником головних подій епохи, що знайшли глибокий відгук у її свідомості й творчості.

Мікеланджело почав шлях художника тринадцятилітнім хлопчиком. Після річного перебування (1489 р.) у майстерні видатного" флорентійського живописця Доменіко Гірландайо він перейшов до школи ліплення, створеної під заступництвом Лоренцо Меничі в Садах Медичі при флорентійському монастирі Сан-Марко. У цій школі, керованій Бертольдо, Мікеланджело відразу звернув на себе увагу і незабаром увійшов до культурних кіл Флоренції, де був прийнятий на рівних видатними діячами того часу — Поліціано, Марсиліо Фічіно, Піко делла Мірандола. Мікеланджело обрав скульптуру, хоча його образотворчість за Майстерністю й силою буде однаково великою і в цьому виді мистецтва. Вже в ранніх скульптурних роботах Мікеланджело знавці виявляють істинний масштаб його дарування. У створених шістнадцятирічним юнаком невеликих рельєфних композиціях «Мадонна біля сходів» і «Битва кентаврів», безумовно, немає Нічого учнівського. Мало сказати, що вони демонструють сміливу й упевнену Майстерність, — вони явно випереджають свій час.

Перша з названих робіт, виконана ще в традиційній для Італійських скульпторів XV ст. техніці плоского, тонко нюансованого рельєфу, дає одночасно при клад реалізації нетрадиційного образу Мадонна й дитина Христос наділені незвичною для мистецтва кватроченто силою і внутрішнім драматизмом у «Битві кентаврів» рельєф створює враження воістину вибухової сили У клубку пл. сплетених ν смертельному бою, уже проглядається головна гема творчості Мікеланджело - тема боротьби, що тлумачиться як один із споконвічних проявів буття.

За сміливим проривом у майбутнє, у творчості Мікеланджело спостерігається процес повільного й послідовного становлення заглибленого вивчення античного й ренесансного мистецтва, проба себе в різних, часом дуже суперечливих традиціях.Поряд із заняттями скульптурою Мікеланджело не припинив вивчення живопису, переважно монументального у його графіці виникають самостійні мотиви. Але період учнівства для Мікеланджело настільки швидкоплинний, що майже не існує він напевне знає те, що зображує виявляючи при цьому грамотність і глибоку компетентність.

Важливим етапом у творчому формуванні Мікеланджело було його перебування в Римі з 1496 по 1501р. Вихід за межі флорентійського художнього середовища і тісніший контакт з античною традицією сприяли розширенню кругозору молодого майстра, укрупненню масштабу його художнього мислення Правда найбільш рання його римська робота - статуя Вакха приклад ще не занадто глибокого перетворення античних імпульсів. Хоча, як писав сам Мікеланджело він і не прагнув дотримуватися грецьких традицій «Постараюся як слід накачати його вином. І в цьому буде головна відмінність від грецьких зразків, коли скульптура буде закінчена, нехай кожному стане зрозуміло, що Вакх хильнув зайвого. І його хмільний стан буде виражений на обличчі й у рухах. У греків це всього лише алегорія насолоди ароматом спілого винограду. І я маю право назвати свою роботу «Вакх напідпитку».