Банківські ресурси

Виходячи із цього можна запропонувати такі визначення капіталу комерційного банку: це сукупність внесених власниками – учасниками капіталу – власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з баку учасників.

Суть банківського капіталу виявляється через його функції:

1.капітал є основою для створення й організації банку, а також для його діяльності до часу накопичення достатнього обсягу залучених і позичених коштів;2.у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал відіграє роль буфера, своєрідної “подушки”, що дає змогу банку продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (у випадках нестачі резервів) для погашення збитків використовується статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони масі є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений робити для вирішення назрілих проблем, компонує капітал;

3.капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;

4.капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розробки і впровадження нових послуг, програм, обладнання. Залучення додаткового капіталу дає змогу банкові посилювати свої позиції на ринку, забезпечувати клієнтів сучасними банківськими послугами;

5. капітал служить регулятором загального розвитку банку в довгостроковий перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно підтримує довіру клієнтів, а в країнах де діє державна система страхування депозитів, захищає кредитно-фінансові установи від втрат.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій. Під ефектом розуміється результативність діяльності. Ясна річ, в умовах капіталізації основною метою для банку є одержання прибутку.

Однак (особливо в умовах нестабільної економічної ситуації, яка склалася в Україні) не менш важливим результатом можна вважати стабільний поступовий розвиток банку. Враховуючи це, можна стверджувати, що первинною функцією капіталу в умовах економіки перехідного періоду є захисні функція.

Капітал українських банків другої половини 1990-х років передусім повинен сприяти зниженню розвитку від проведення операцій на ринку.

Згідно з міжнародними стандартами адекватність капіталу визначається як:

-мінімальний абсолютний розмір власних коштів банківських установ;

-співвідношення капіталу банку та актів, зважених із урахуванням ризику вкладених коштів.

Стратегія встановлення єдиного для всіх банків мінімального стандарту капіталу має місце як у світовій, так і в українській практиці.

Власний капітал комерційних банків поділяється на основний та додатковий. Основний капітал банку – це грошові кошти, що забезпечують його фінансову основу. Він складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку. Додатковий капітал – це грошові кошти, що доповнюють загальний власний капітал. Він формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак за чинними в Україні вимогами для вітчизняних банків встановлено такі нормативи: