Кредити - розрахунки
Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосе¬редньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептованого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до на¬стання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало своїх зо¬бов'язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусо¬вим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання ак¬цептного кредиту банк стягує акцептну комісію.
У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підпри¬ємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосу¬вання.Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, ви¬писані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є прос¬тішою й ефективнішою для суб'єктів господарювання.
Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідаль¬ність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кре¬диту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зо¬бов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несп¬латою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.
За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких зале¬жить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючи¬ми ставками.
Принципова різниця між анальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути зве¬рнена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір креди¬тора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.
Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеці¬альні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без за¬значення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.
Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх¬ньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надій¬ності самих векселів.
Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на пога¬шення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.
До послуг кредитного характеру, що надаються банками підпри¬ємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство—постачальник товарів переуступає коротко¬строкові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попере¬дньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієн¬та, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.
В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відванта¬жену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вима¬гати платежі з покупця продукції.
Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійс¬нюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше ко¬ристуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бра¬кує оборотних коштів.
Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його конт¬рагент та банк перебувають у тій самій країні.
Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторинго¬вої угоди перебуває за кордоном.
Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (де¬бітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.