Стратегії та методи управління ліквідністю в комерційному банку

Особливості: Теорія очікуваного доходу сприяла тому, що багато бан¬ків поклали в основу формування кредитно-інвестиційного портфеля ефект ступінчастості: цінні папери так підбирають¬ся за строками погашення, щоб надходження були регуляр¬ними та передбачуваними. У таких умовах портфель за по¬казником регулярності платежів готівкою наближається до портфеля кредитів з регулярним погашенням боргу та про¬центів. Вплив цієї теорії на розвиток української бан¬ківської системи був незначний.

Теорія управління пасивами.

Сутність цієї теорії полягає в тому, що банки здатні вирішити проблему ліквідності шляхом залучення до¬даткових коштів ринку. Спершу захисниками цієї теорії най¬більш активно виступали великі банки провідних фінансо¬вих центрів багатьох країн, але пізніше її прийняли скрізь. Її виникнення пов'язано з відновленням ринку федеральних фондів у 50-ті роки та наступним розвитком продажу строко¬вих депозитних сертифікатів як головного інструмента грошо¬вого ринку. Для поповнення ліквідних ресурсів банки пози¬чають кошти також у Федеральних резервних банків, на до¬ларовому ринку або у своїй банківській холдинг-компанії.

На наш погляд, в Україні використання теорії має обме¬жений характер, адже залучення коштів здійснюється на платній основі. А в умовах обмеження ринку кредитів до¬даткове залучення платних фінансових ресурсів недоцільне, оскільки воно не знаходить додаткових прибуткових сфер інвестування.Таким чином, можна зробити висновок, що теоретико-методологчні основи категорії "ліквідність" побудовані на положенні, що накопичення грошей не приносить користі в противагу інвестуванню. А тому ми вважаємо, що методологічною основою цього є теорія англійського економіста Дж.М.Кейнса (кейнсіанська теорія). За кейнсіанської теорією найбільшого темпу економіч¬ного зростання можна досягти за мінімального рівня заощад¬ження. В ідеальному випадку всі заощадження інвестуються.

Це безпосередньо стосується проблематики оптимізації обсягу ліквідних коштів. Адже. як уже зазначалося, в лік¬відній формі доцільно зберігати мінімально необхідний рі¬вень фінансових ресурсів. Решта їх спрямовується в інвес¬тиції. Саме таким чином досягається максимізація прибут¬ку (доходу).

Банківські установи заінтересовані строго контролюва¬ти готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише міні¬мально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерцій¬них банків джерелом отримання прибутків є операції з уп¬равління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквід¬ності передбачає зниження прибутковості банку у зв'язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов'язано з тим, що кошти в ліквідній формі — готівка, поточні рахунки клієнтів , короткострокові державні цінні папери – хоча і легко реалізуються, але найменш доходні.

Звідси висновок, що рівень ліквідності економіки взагалі перебуває в залежності від переваги виконання тих чи інших грошей. Адже гроші сприяють функціонуванню економіки двома загальними напрямками залежно від того, виконують готівкові гроші функцію засобу обігу чи функцію засобу накопичення. Від поєднання цих двох функцій грошей, які знаходяться в пасивах банків, залежить рівень ліквідності економіки країни в цілому. Цей рівень тим вищий, чим активніше гроші виконують функцію засобу накопичення.

Питання забезпечення відповідного рівня ліквідності на¬буває особливої актуальності в умовах масового вилучення коштів вкладниками банківських установ. Якщо банківська установа не забезпечить рівня зберігання належної частини коштів у ліквідній формі (готівка та кошти, що мають бути повернуті через короткий термін часу), вона не зможе забезпечити виконання своїх фінансових зобов'язань.

Методи управління ліквідністю в комерційному банку.

На основі аналізу існуючих теорій управління ліквідністю і реальною банківською практикою можна визначити альтернативні підходи до підтримки платоспроможності банку: його менеджери повинні або мати завжди в запасі необхідний обсяг платіжних коштів (ліквідних активів), або можливість залучити їх у будь-який момент, коли це буде потрібно, на фінансових ринках. Дані альтернативи визначають зміст основних стратегій управління ліквідністю: стратегії управління активами, стратегії управління пасивами, стратегії управління активами і пасивами .

Враховуючи, що стан ліквідності банку визначається з одного боку структурою та стабільністю ресурсної бази, з другого боку - структурою та якістю портфеля активів, політика ліквідності банку спрямована на стратегію збалансованого (одночасного) управління і активами, і пасивами.