Вексель в платіжному обороті

• назву того, хто повинен платити (платника);

• зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

• назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

• дату і місце складання векселя;

• підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених вище реквізитів не має сили векселя, за винятком таких випадків:

• вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за предявленням;

• при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з назвою платника (місце складання документа  для простого векселя), вважається місцем платежу, і разом з тим, місцем проживання платника (векселедавця  для простого векселя);

• переказний вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з назвою векселедавця.

Керуючись вимогами Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, Кабінет Міністрів України і Національний банк України спільною постановою від 10.09.92 р. №528 затвердили Правила виготовлення і використання вексельних бланків.

І хоча в назві йдеться лише про бланки, ці Правила визначають також основні умови випуску та обігу вексельних зобовязань. Серед них такі:

• використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи  субєкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України;

• векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;

• вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

• Вексельні бланки купуються підприємствами в комерційних банках України. Під час придбання вексельних бланків покупці в обовязковому порядку, крім вартості бланку, сплачують державне мито за кожен бланк у розмірі 10 відсотків від неоподаткованого мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачено законодавством України. Державне мито зараховується в доход Державного бюджету України.

• Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.На зміст другого підпункту слід звернути особливу увагу, оскільки він означає, що субєкт підприємницької діяльності  резидент України не має права виписувати вексель або передавати його на користь субєкта підприємницької діяльності  нерезидента України.

Питання можливості виставлення векселя на користь нерезидента також розглядається статею 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (від 23.09.94 р. №185/94-ВР), згідно з якою резиденти  імпортери продукції мають право виписувати векселі на користь нерезидентів  постачальників.

Таким чином має місце певна законодавча колізія, коли два нормативних документи частково суперечать один іншому. Виходячи з цього проблема виглядає таким чином, що:

Резидент України може виписувати простий вексель на користь нерезидента у разі укладення з ним імпортного контракту щодо поставки товарів (робіт, послуг). При цьому індосамент векселів на користь нерезидентів не передбачається.