Методи управління кредитним ризиком

3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики.

Аналіз кредитоспроможності позичальника

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним із основних критеріїв при визначенні доцільності встановлення кредитних відносин. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому здатність повернути кредит залежить від моральних якостей клієнта, його репутації, майстерності та сфери діяльності, ступеня вкладання капіталу в нерухоме майно, можливості генерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом. Кожний комерційний банк має сформулювати власну документально оформлену та затверджену правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. Банки мають визначити ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу.

Банки у процесі аналізу можуть розробляти й застосовувати власні системи показників і методи, вибір яких залежить насамперед від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), виду кредитів (коротко- й довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку. Наприклад, критерії та методи оцінювання кредитоспроможності позичальника істотно різнитимуться в Ощадбанку, де основною категорією позичальників є фізичні особи, у комерційному банку, клієнти якого — великі промислові підприємства, і в банку "Україна", в якому позичальниками були здебільшого сільськогосподарські підприємства зі специфічною особливістю обороту капіталу та тривалістю ділового циклу.

У процесі аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які складаються з трьох груп:

• інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

• внутрішньобанківська інформація;

• зовнішні джерела інформації. До першої групи належать:

1) фінансова та бухгалтерська звітність;2) документація, що підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу тощо;

3) документація, пов'язана з кредитним заходом: техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо- і довгострокових кредитів — бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);

4) інформація, одержана у ході попередньої розмови з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися у кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, що складаються зі стандартизованих питань, на які має відповісти клієнт;