Договірне регулювання вкладних операцій

На зміст депозитного договору впливає статус вкладника. Ним може бути як юридична, так і фізична особа, яка є особою, пов’я¬заною з банком. Як зазначалося, чинним законодавством України не передбачено обмежень щодо розмірів процентних ставок за депозитними вкладами, в тому числі залежно від категорії вкладників і наявності у фізичних осіб трудових відносин з банком. Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 47) передбачено, що банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду за своїми операціями. Стаття 52 цього Закону дозволяє банкам укладати угоди, які передбачають нарахування процентів за вкладами і депозитами, більші за звичайні, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку. При цьому слід ураховувати особливості, пов’язані із джерелами сплати депозитних процентів.Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку. Разом з тим Законом передбачено, що витрати платника податку, понесені зі сплати процентів за депозитами пов’язаним із платником особам, визначаються виходячи з договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит). Під звичайною процентною ставкою законодавець розуміє процентну став¬ку, що встановлюється залежно від строків і розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим і установлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом. Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення депозитного договору, як уже зазначалося, для банківських установ визначено Національним банком України у Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів.

Отже, правомірно відносити до складу валових витрат банку витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за депозитними вкладами у повному обсязі, незалежно від рівня процентної ставки, якщо вони пов’язані з веденням господарської діяльності платника податку. За сплати процентів за вкладами пов’язаним особам банк має право віднести до складу валових витрат суми, які не перевищують звичайні процентні ставки за депозитними вкладами у даному банку. Витрати зі сплати процентів у сумі, що перевищує звичайні процентні ставки, мають бути віднесені за рахунок прибутку банку. У разі, коли співробітники банку не є пов’язаними з ним особами, правомірним є віднесення до складу валових витрат банку процентів за вкладами у повному обсязі, незалежно від рівня процентної ставки.

Важливою умовою депозитного договору є метод визначення кількості днів для нарахування процентів. Існує кілька таких методів, а саме: метод «факт/факт» — у розрахунку виходять з фактичної кількості днів у місяці та у році; метод «факт/360» — виходять з фактичної кількості днів у місяці, а у році умовно приймається 360 днів; метод «30/360» — кількість днів у місяці умовно приймається рівною 30 дням, у році — 360 дням. Метод визначення кількості днів встановлюється банком самостійно і відбивається в його обліковій політиці. Неважко помітити залежність розміру нарахованих процентів від застосовуваного методу. Тому в депозитних договорах окремих банків умова визначення кількості днів, які беруться до уваги за нарахування процентів, не знаходить адекватного відображення. Отже, доцільно вводити в умови депозитних договорів положення про порядок визначення кількості днів, які враховуються за нарахування процентів.

Потребує, на нашу думку, відображення в депозитному договорі й умови про заповідальне розпорядження вкладом і про право отримання грошей за вкладом вкладника іншою особою.

Заповідальне розпорядження за вкладом — це письмове розпорядження вкладника щодо свого вкладу на випадок смерті, зроблене у встановленому законодавством порядку. Воно не позбавляє вкладника права розпоряджатися вкладом за життя; за вкладником залишається право змінити або скасувати заповідальне розпорядження. Спадкоємство здійснюється за заповітом чи за законом.

Кожен громадянин має право залишити за заповітом своє майно або його частину одній чи кільком особам, незалежно від того, належать вони чи ні до числа спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним і громадським організаціям. Якщо вкладник дав розпорядження банку про видачу вкладу у разі його смерті будь-кому, то сума вкладу не входить до складу майна, що успадковується, і на неї не поширюються загальні правила про спадкування. Вклад, який не має заповіту, видається банком спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Тобто спадкоємство за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом.

Заповідальне розпорядження вкладник може оформити на картці особового рахунка, в нотаріально завіреній заяві на ім’я установи банку чи в заповіті, оформленому нотаріально чи прирівняному до такого. В аналогічному порядку вкладник може оформити й доручення на право отримання грошей за своїм вкладом іншою особою. Оскільки в окремих банках при оформленні вкладів фізичних осіб не передбачається заповнення картки особового рахунка, то це створює певні незручності як для самого банку, так і для його вкладників. Тому логічною видається пропозиція щодо внесення до депозитного договору умов, за яких право на отримування грошей за вкладом надається іншій особі, а також щодо розпорядження вкладника стосовно вкладу на випадок його смерті. Це, на наш погляд, сприятиме оперативнішому отриманню вкладів спадкоємцями, спростить порядок оформлення та обслуговування вкладних операцій.Укладаючи депозитний договір із банком, вкладник повинен заздалегідь простежити, щоб до нього ввійшли положення, які регулюють відповідальність банку за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо повернення депозиту та виплати процентів. Як правило, банки у пропонованих вкладникам депозитних договорах не беруть на себе ніякої відповідальності за затримку виконання грошових зобов’язань. Мають місце випадки, коли по закінченні строку договору банк не повертає вкладникові суму депозиту та проценти або виплачує лише проценти. За час прострочення повернення вкладу ні проценти, ні пеня банком не нараховуються та не виплачуються вкладникові. Це стосується не лише строкових вкладів, зокрема ощадних сертифікатів, а й вкладів до запитання. У Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів підкреслюється, що за дострокового пред’явлення ощадного сертифіката до сплати банк сплачує власнику дохід за зниженою процентною ставкою, яка визначається при видачі сертифіката. Але в Правилах не йдеться про необхідність внесення до депозитного договору положень про відповідальність банків за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, зокрема у разі прострочення терміну їх виконання. Тому цілком логічною є пропозиція щодо введення у депозитні договори положення про розмір, порядок нарахування та сплати банками пені за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань. Нагадаємо, що коли банки виступають як кредитори, в кредитних договорах обов’язково визначається відповідальність позичальників у кредитних правовідносинах.