Договірне регулювання вкладних операцій

Становлення в Україні ринкових відносин створює сприятливі умови для подальшого розвитку договірних відносин у банківській сфері, у тому числі й депозитних операцій, які полягають у залученні грошових коштів на вклади. За своєю економічною сутністю операції залучення грошових коштів на депозитні рахунки у банках характеризують кредитні відносини між вкладниками та банками. У такому разі банки є не кредиторами, а позичальниками.

Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб банк оформляє видачею ощадного сертифіката або відкриттям строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу і видачею вкладного документа — ощадної книжки.

Депозитний договір є угодою, що визначає права та обов’язки суб’єктів депозитних операцій (юридичних і фізичних осіб і банку) у разі розміщення грошових коштів. За договором банківського депозиту (вкладу) банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на його рахунок від іншої сторони, зобов’язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах і в порядку, передбачених договором. Угода вважається укладеною з моменту, коли між її сторонами у потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови, які визнані такими законом або є необхідними для договорів даного виду, а також усі, щодо яких на підставі заяви однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди. Від часу, з якого угода вважається укладеною, вона є консенсуальною. За характером взаємних зобов’язань сторін депозитний договір є відплатним. Це основна відмінність його від договору позики (безвідплатний договір, за яким позичальник не сплачує кредиторові проценти за позику, що є обов’язковою та істотною умовою депозитної угоди).

Формою угоди вважається спосіб вираження волі осіб, які її укладають. Для договору банківського вкладу потрібна письмова форма. Як і всі інші угоди, депозитний договір повинні підписати повноважні особи сторін. Вимоги щодо засвідчення підписів сторін відбитками печаток юридичних осіб чинне законодавство не містить. Отже, печатка не є зайвою, але вона не є обов’язковим реквізитом угоди.

Конкретний зміст депозитного договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до умов депозитного договору, а тому за його укладання треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України. Зауважимо, що основні реквізити та умови депозитного договору для бан¬ківських вкладів сформульовані у затверджених НБУ Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів. Ними передбачені такі основні реквізити та умови депозитного договору: назва та адреса банку, що приймає вклад, і власника коштів; дві дати: одна — внесення депозиту, друга — вимоги вкладником своїх грошових коштів; сума депозиту; процентна ставка за користування вкладом; зобов’язання банку повернути внесену на депозит суму; підписи сторін.

Зупинимося на окремих важливих положеннях, які, на наш погляд, власники коштів мають ураховувати, укладаючи депозит¬ний договір із банком.

Визначення змісту депозитного договору багато в чому залежить від типових або зразкових договорів. Вони є уніфікованим засобом, який забезпечує однакове оформлення договірних відносин. Для всіх вкладників встановлюються однакові умови договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Це положення дістало адекватне відображення у Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, де зазначено, що банки зобов’язані оприлюднити умови укладення депозитного договору, відкриття депозитних рахунків і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації або в друкованих засобах масової інформації чи в загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або в обидва способи одночасно. На жаль, в окремих випадках банки не дотримуються цієї вимоги і надають пільги певним категоріям вкладників. Вони пропонують вкладникам свої типові форми депозитного договору, які зазвичай не дають власникам коштів можливості внести зміни та/або доповнення до тексту договору. Практично позиція банків така: погоджується власник коштів повністю із запропонованими банком умовами — договір укладається, не погоджується й пропонує свої зміни чи доповнення — договір не укладається. За ринкових умов така позиція банків є неприпустимою.У депозитному договорі мають бути проставлені дата його укладення та повні реквізити сторін. В окремих випадках у депозитних договорах деяких банків відсутній такий обов’язковий, на наш погляд, реквізит, як номер кореспондентського рахунка банку в територіальному управлінні НБУ. Його наявність у разі вирішення питання про повернення банком коштів вкладнику через суд прискорить виконання ухвали суду, а відсутність може призвести до труднощів або унеможливить виконання такої. Це пов’язано з тим, що практично є два джерела задоволення позову — каса банку та його кореспондентський рахунок у територіальному управлінні НБУ. Отримати кошти з каси «проблемного» банку практично неможливо. Тому залишається покладатися на кореспондентський рахунок у НБУ. Зауважимо, що вклади в іноземній валюті, розміщені в «проблемному» банку, стягти ще важче. Шукати кошти у валютній касі банку — справа безнадійна. Ще безперспективнішими є намагання віднайти їх за кореспондентськими рахунками банку-боржника в іноземних банках. Залишається спробувати списати кошти з коррахунка в територіальному управлінні НБУ. Щоб уможливити це, доцільно, на наш погляд, у валютному депозитному договорі передбачити умови задоволення вимог в іноземній валюті шляхом їх перерахування у гривні за офіційним обмінним курсом НБУ на дату прийняття судом такого рішення.