Залучення банками коштів шляхом емісії власних боргових зобов’язань

Зазначимо, що у структурі цінних паперів власного боргу банків частка цих цінних паперів у національній валюті зменшилася з 63,9 % (станом на 1.01.1999 р.) до 60,7 % (станом на 1.01.2001 р.), а в іноземній валюті відповідно зросла з 36,1 % до 39,3 %.

Серед основних причин, які позитивно чи негативно вплинули на розвиток операцій банків з цінними паперами власного боргу, слід відзначити високий ризик втратити вкладені кошти, відсутність ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів, непослідовність і суперечливість у здійсненні економічної політики та у банківській діяльності, вади існуючої податкової системи, нерозвиненість ринку цінних паперів тощо. Так, заборона у 1998 р. функціонування анонімних валютних рахунків вплинула на розвиток операцій банків із депозитними сертифікатами, особливо зі сертифікатами на пред’явника. У той же час у 1999 р. були внесені зміни до порядку оподаткування доходів громадян, одержуваних від розміщення коштів у депозитні сертифікати на пред’явника. Доходи фізичних осіб від операцій з такими сертифікатами стали об’єктом оподаткування. Зазначимо, що у Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначення терміна «вклад (депозит)» містить положення про розміщення грошових коштів клієнтами у банки на їхні іменні рахунки.

Запровадження у 1999 р. функціонування кодованих рахунків фізичних осіб у національній та іноземній валютах відповідним чином позначилося на операціях банків з борговими зобов’язан¬нями. Практика застосування кодованих рахунків показала, що загалом вони позитивно впливали на залучення капіталу в банківський оборот, підвищення інвестиційного капіталу банків. У 2000 р. загальний оборот по кодованих рахунках перевищив 10 млрд грн. і зріс до попереднього в 1,8 раза. Понад 80 % залишків на них становили валютні кошти. У зв’язку з посиленням Національним банком України контролю за ЛОРО-рахунками кодовані рахунки стали функціонувати виключно як транзитні і використовуватися переважно юридичними особами для перерахувань у національній валюті на користь фізичних осіб без належної сплати податків. В окремих банківських установах майже 90 % кодованих рахунків реєструвалося за загубленими паспортами або на померлих людей. У 2000 р. 70 % надходжень на кодовані рахунки становили перерахування з українських банків. Практично всі надходження з кодованих рахунків було списано, причому 94 % одержано готівкою. Ураховуючи таку ситуацію та у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про банки і банківську діяльність», глава держави прийняв рішення щодо припинення дії свого Указу від 21 липня 1998 р. № 805 «Про деякі питання захисту банківської таємниці». Згідно з цим Законом банкам заборонено вступати в договірні відносини з анонімними особами, їх зобов’язано ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють сумнівні або великі за розмірами операції.Таким чином, використання кодованих рахунків з метою ухилення від оподаткування, інших «тіньових» схем призвело до припинення їх використання у банківській практиці. Проте, на наш погляд, повністю відмовлятися від кодованих рахунків не слід. Потрібно лише чітко дотримуватися режиму їх функціонування, а також встановити відповідальність суб’єктів таких правовідносин за порушення правил здійснення операцій за такими рахунками. Тим більше, що Закон України «Про банки і банківську діяльність» прямо не встановлює заборону на використання кодованих рахунків. Так, ст. 47 Закону дозволяє на підставі банківської ліцензії здійснювати банкам «відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них». Більше того, ст. 64 забороняє банкам «вступати в договірні відносини з анонімними особами» та зобов’язує «ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції». Однак зазначена стаття не забороняє прямо відкриття та ведення кодованих рахунків, адже власника такого рахунка, на наш погляд, не можна вважати анонімною особою.

Пряма заборона використання окремих фінансових інструментів без усунення причин, що їх викликали, призводить до пошуку та розроблення банками нових інструментів або вдосконалення вже існуючих. Заборона на використання анонімних та кодованих рахунків сприяла, зокрема, розвиткові операцій з ощадними сертифікатами, причому з порушенням положень чинного законодавства. Практика свідчить про поширення випадків придбання юридичними особами за безготівковий розрахунок ощадних сертифікатів на пред’явника, які протягом одного-двох днів після їх реалізації (або і в день їх емісії) достроково погашалися банками фізичним особам за готівку. Перевірками банків, які проводилися територіальними управліннями НБУ протягом 1999—2000 рр., установлено, що суми видачі готівки в окремих установах банків для погашення ощадних сертифікатів (попередньо проданих за безготівковим розрахунком) становили 90 — 96 % від загальної суми проданих ощадних сертифікатів у безготівковій формі.

Емітуючи цінні папери власного боргу, банки повинні приді¬ляти увагу управлінню ними, оскільки якщо борговими зобов’я¬заннями управляє не банк, то вони (точніше — власники таких зобов’язань) починають управляти банком. Дуже складно контролювати дрібні боргові зобов’язання з невеликими строками обігу, які можуть нагромаджуватися дуже швидко, особливо коли у банку немає можливості погасити їх за рахунок емісії і роз-міщення нових боргових зобов’язань. Безконтрольність у питанні

обігу боргових зобов’язань може призвести до погіршання фінансового стану банку, втрати власниками контролю над ним або навіть до усунення конкурентами банку з ринку. Однак не варто сподіватися на швидкий розвиток банками операцій із запозичення коштів за допомогою емісії власних боргових зобов’язань. Це пов’язано зі станом справ в економіці, зокрема наявністю викривлень, не властивих нормально функціонуючому механізму розрахунків. Нарешті, слід ураховувати чинні законодавчі акти, які не сприяють розвиткові операцій, пов’язаних з емісією власних боргових зобов’язань. Так, Закон України «Про вексельний обіг в Україні» дозволяє видавати векселі для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Отже, Закон не передбачає емісію та обіг в Україні фінансових (тобто безтоварних) векселів.