Види банківського капіталу та їх характеристика

СТРУКТУРА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У РОЗРІЗІ ОСНОВНИХ ВИДІВ ТА ГРУП БАНКІВ

Наявність заборгованості перед банками-кредиторами, як правило, свідчить про довіру до банку з їх боку. Це джерело банки переважно використовують для підтримки своєї платоспроможності. Однак значна питома вага цього джерела, а особливо міжбанківських кредитів, може пояснюватися надмірною залежністю від ринку міжбанківських кредитів. Міжбанківські кредити — здебільшого дорогі ресурси, наявність їх (за сталої тенденції до їх збільшення) говорить про потенційні негаразди в банку. Станом на 1.01.2000 р. найбільшу питому вагу цього джерела мали групи малих (37 %) і великих (27,7 %) банків. На 1.01.2001 р. ситуація дещо змінилася і питома вага міжбанківських кредитів у цих групах зменшилася (відповідно 22,2 і 24,2 %). Станом на 1.01.2002 р. питома вага міжбанківських кредитів і депозитів порівняно з попередньою датою скоротилася по всіх групах банків, особливо у великих і середніх банків.

Зменшення за аналізований період заборгованості перед НБУ пов’язане з тим, що до ресурсів НБУ мають доступ лише найбільші та великі банки. В них питома вага цього джерела на 1.01.2002 р. становила 3,6 %, а у середніх та малих банків — відповідно 0,4 % та 1,9 % від суми сумарних зобов’язань.

Щодо таких складових, як заборгованість перед бюджетними установами та цінними паперами власного боргу, то їх питома вага в структурі зобов’язань незначна. Це пояснюється, зокрема, тим, що банкам необхідно мати право на здійснення касового обслуговування державного бюджету, а також непривабливістю для банків існуючих умов, які регулюють емісію та обіг цінних паперів власного боргу.

Характеризуючи капітал українських банків, слід звернути увагу на організаційно-правові форми банку, які суттєво впливають на можливості конкретного банку здійснювати формування своєї ресурсної бази. Як показують наведені у табл. 1.8 дані, в Україні простежується тенденція поступового зменшення загальної кількості зареєстрованих і (особливо) діючих банків. Зміни в організаційно-правовій формі банків відбивають поступову трансформацію банків із товариств з обмеженою відповідальністю в акціонерні товариства, причому простежується тенденція збільшення відкритих і зменшення закритих акціонерних товариств. Збільшується як абсолютна кількість, так і питома вага банків з участю іноземного капіталу, у тому числі зі 100 %-м іноземним капіталом. Скасування НБУ у 1998 р. обмежень щодо участі іноземного капіталу в банківській системі України створило базу для інтенсифікації його припливу до неї, посилило конкуренцію на банківському ринку операцій і послуг. Однак діяльність іноземних банків поки що не дуже позначається на загальній ситуації в банківській системі на підвищенні надійності та стабільності її розвитку. Станом на 1.04.2001 р. процент участі іноземного капіталу в зареєстрованому статутному капіталі українських банків становив 15,2 %. На цю звітну дату п’ять банків за участю іноземного капіталу знаходилися в стадії ліквідації, а ще п’ять закінчили І квартал 2001 р. зі збитками на суму 9,8 млн грн.

Таблиця 1.8

ОКРЕМІ ДАНІ ПРО БАНКИ УКРАЇНИ*

За 2001 р. обсяг іноземного капіталу в загальній сумі зареєстрованого статутного капіталу українських банків зріс на 72,7 млн грн., або на 12,2 %, і на 1.01.2002 р. становив 669,4 млн грн., або 13,5 % від статутного капіталу в цілому.Зменшення ризиків, стабілізація та подальший соціально-економічний розвиток країни, інтеграційні процеси тощо сприятимуть активізації припливу іноземного банківського капіталу в Україну. Тому доцільною вбачається пропозиція щодо законодавчого врегулювання питання квотування участі іноземного капіталу в банківській системі України. Встановлення квоти у розмірі 25 % статутного капіталу банків з наданням Національному банку України законодавчих повноважень щодо оперативного регулювання розміру квоти (з урахуванням потреб у надходженні іноземного капіталу та інших завдань з розвитку ринкових відносин) відповідало б національним інтересам.

Слід зазначити, що на території України банки розміщено нерівномірно. Так, у 2001 р. їх кількість у м. Києві становила 55 % загальної кількості діючих банків, у Дніпропетровській та Харківській областях — майже по 8 %, Одеській та Донецькій областях — майже по 6 %. Концентрація банків у м. Києві пояснюється, зокрема, тим, що вони «ближчі до владних структур», тривалий проміжок часу через них проходили бюджетні кошти, доступнішим було рефінансування центрального банку. Водночас у м. Києві зосереджено ринки — валютний та фондовий, більш доступні для столичних банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, оскільки змушує банки приділяти підвищену увагу розвиткові власної філійної мережі, вдосконаленню її структури та управління. Стратегія у галузі регіонального розвитку банківської системи має базуватися на принципі: банки для регіонів, а не регіони для банків.