Банківське право: предмет і метод

Загальноприйнято ще з кінця XIX ст. поділяти банківські операції на активні та пасивні (див. схему), коли банк видає кредит і водночас сам є позичальником грошей.

Термін “банківські операції” широко вживається у Законі України “Про Національний банк України” (статті 6, 24, 40, 42, 44 та інші).

Банківські операції регулюються нормами закону і здійснюються на підставі ліцензій Національного банку у передбачених законами випадках.

Банківська діяльність, як слушно зазначають Г. А. Тосунян та А. Ю. Вікудін, може бути пов'язана зі створенням групи кредитних установ, утворенням холдингу, реорганізацією кредитних установ та іншими видами дій, якщо вони обумовлені банківськими операціями, що ними проводяться (наприклад, реалізація заставного майна як умова невиконання угоди).

Банківська справа

Категорія “банківська справа” стосується також кола суспільних відносин, які виникають у зв'язку з касовим обслуговуванням клієнтів банку, випуском внутрішніх векселів, їх обліком, інкасуванням, організацією фондової справи (зберігання цінних паперів), складанням контокоренту (від італ. Conto corrente – поточний рахунок – договір, за яким сторини проводять періодичні розрахунки по сальдо (залишку) зустрічних вимог), веденням бухгалтерського обліку тощо. Поняття банківської справи визначається через функції центрального банку, зафіксовані у ст. 7 Закону “Про Національний банк України”.

У процесі здійснення банківської діяльності правовідносини, які виникають, утворюють велику групу, притаманну виключно банківському праву, що і становить специфіку його предмета. Вони існують як врегульовані нормами права публічно-правові (банківський нагляд, ліцензування) і приватно-правові правовідносини (кредитні угоди, депозитці рахунки).

Правовідносини у процесі здійснення банківської діяльності

Залежно від змісту правовідносини можна класифікувати так:

— майнові - пов'язані з грошима, цінними паперами або майном;

— немаинові — пов'язані з грошово-кредитною і банківською статистичною інформацією, статистикою платіжного балансу, захистом інформації, коштів і майна;

— організаційно-структурні та організаційно-кадрові — побудова банківської системи в цілому, організаційна структура банку, веденням обліку.

За своїм змістом банківські правовідносини поділяють на матеріальні та процесуальні (процедурні), що передусім пов'язано з наданням Законом “Про Національний банк України” права центральному банку здійснювати банківське регулювання та нагляд (пункт 8 ст. 7). У цьому плані важливо ще раз підкреслити, що в процесі функціонування комерційних банків та фінансово-кредитних установ фінансово-правові відносини лише частково охоплюють банківський процес (оподаткування банків).

Суб'єкти банківського права

Безпосередньо з правовідносинами, які виникають у банківській сфері, пов'язані суб'єкти банківського права. Вони є безпосередніми учасниками правовідносин, взаємопов'язані між собою, мають власне статутне становище.

Статутне право

Нормами статутного права визначається статус Націонадьного банку України, комерційних банків та фінансово-кредитних установ, їх правосуб'єктність та правовий режим банківської діяльності.