Банківське право: предмет і метод

- нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення;

- первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;

- воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу грошей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою;

- використовує як імперативні, так і диспозитивні методи регулювання банківських правовідносин, про що свідчить порівняльна таблиця на прикладі різних країн.

Законодавчі обмеження на певні види банківської діяльності, які застосовуються в окремих країнах

Які існують законодавчі обмеження на певні види банківської діяльності?

Отже, характеризуючи поняття “банківське законодавство”, більш зрозумілим стає поняття “банківське право”.

Як правова категорія воно означає внутрішню будову правових норм будь-якої галузі. Системний характер групування норм банківського права має об'єктивний характер, а банківського законодавства — суб'єктивний, виходячи з потреб банківської практики.

У банківському праві як галузі права існують класичні інститути права, окремі групи однорідних за характером норм, а також спеціальні норми та інші ознаки структури побудови норм, які регулюють самостійну сферу суспільних відносин.

Первинним елементом системи банківського права є норма права, яка складається з гіпотези, диспозиції та санкції (не плутати із статтею нормативного акта, яка не завжди містить всі три структурні елементи правової норми).

Банківське право характеризується стабільністю правових положень, але не позбавлене динамізму, що свідчить про зміни, доповнення галузі права новими правовими інститутами та нормами спеціального призначення (перехідні положення закону, порядок його введення та інші).Банківське право має свої юридичні властивості, принципи та інститути (нормативна сторона), а також сукупність суб'єктів — правових установ (організаційна сторона), що дає підстави розглядати його як систему права. Накопичення законодавства у регулюванні банківської діяльності і банківської справи висуває необхідність виділення нових ланок у структурі банківського права (страхування депозитів, договір банківського рахунку, банківська таємниця, капітал банків та інше). Таким чином, у сучасний період відбувається характерний процес становлення банківського права.

Якщо порівняти поняття “банківське законодавство” і “банківське право”, ми впевнено можемо стверджувати, що вони взаємопов'язані між собою.

Але не можна обминути і дискусійності цього питання. Визначаючи поняття “банківське законодавство”, вчені-юристи традиційних поглядів на фінансове право як галузь заперечують проти банківського права, ігноруючи всі ознаки його предмета. У 60-70-х роках банківське право вважали підгалуззю фінансового права, і це було зрозуміло, оскільки тоді більша частина правовідносин за участю банку мала фінансово-правовий характер. Поняття фінансових органів та кредитних установ розглядалися як тотожні. Проте Л. Г. Єфимова у своєму навчальному посібнику виходить за межі консервативних поглядів, і при цьому без будь-яких пояснень стверджує, що “банківське право не є ані самостійною галуззю права, ані підгалуззю права”. Відповідь на запитання, чому так вважають окремі науковці, ми знайдемо у зарубіжних теоретичних джерелах.

Цікавими з точки зору розвитку наукової думки і практичної реалізації нових сучасних ідей про банківське право як самостійну комплексну галузь законодавства і галузь права є підручники зарубіжних авторів, зокрема, К. Гавалди та Ж. Стуффле, П. Годме, Р. Кольса, А. Полларда, Ж. Пассейка, К. Елліса та Ж. Дейлі та багатьох інших.

Розвиток науки банківського права