Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах
Прихiд до влади в Польщi демократичних сил у 1989 р. і проголошення незалежностi України у 1991 р. черговий раз у ХХ ст. у докорiнний спосiб змiнили ситуацiю в українсько-польських вiдносинах. Перед польськими керiвниками, полiтичними партiями i рухами, в цiлому перед польським суспiльством постала проблема вироблення не просто нової позицiї у т.зв. «українському питаннi», а довготермiнової стратегiї щодо новопосталої сусiдньої держави.
Польща першою серед зарубiжних країн в груднi 1991 р. визнала незалежну українську державу. Але ще до цього, восени 1989 р. група польських парламентарiв брала участь у роботi Першого з’їзду Народного Руху України. На з’їздi вони рiшуче пiдтримали волелюбнi устремлiння нацiонал-демократичних сил України. Саме тодi були закладенi пiдвалини нової моделi польсько-українських вiдносин. Важливим продовженням польсько-українського дiалогу була зустрiч парламентарiв у травнi 1990 р. у Яблоннi пiд Варшавою, наслiдки якої у конструюваннi польської полiтики щодо України вiдчутнi й сьогоднi 22.
Декларацiя про засади та основнi напрями розвитку українсько-польських вiдносин, пiдписана 13 жовтня 1990 р., та Договiр про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвпрацю вiд 18 травня 1992 р. заклали фундамент рiвноправного стратегiчного партнерства мiж двома державами.
У сьогоднiшнiй Польщi iснують двi найвпливовiшi полiтичнi сили — «проєвропейська лiберальна i «антиєвропейська» консервативна. Обидвi ставляться до України загалом прихильно 23. У марґiнальних виданнях з’являються реваншистсько-ностальґiйнi публiкацiї «кресувякiв» або «шанувальникiв Львова» 24, де висуваються навiть територiальнi претензiї до України. Але цi виступи i публiкацiї не представляють нi офiцiйних кiл, нi впливових полiтичних сил, нi авторитетних ЗМI.Панєвропеїзм є головним напрямом зовнiшньополiтичної дiяльностi польської держави i таких авторитетних полiтичних угруповань, як Унiя Демократична, Порозумiння Центр i Лiберально-Демократичний Конґрес. Конкретною i найближчою метою полякiв є набуття повного членства в Європейському Союзi i НАТО. У цьому питаннi немає розбiжностi у польських полiтичних кiл. Вони вважають, що сьогоднi лише НАТО є структурою, що ґарантує загальноєвропейську безпеку. Водночас, Варшава зацiкавлена у розвитку зв’язкiв на сходi континенту, у запобiганнi виникненню нових бар’єрiв в Європi. «Одним iз найважливiших завдань польської зовнiшньої полiтики, — зазначав перший посол Республiки Польща в Українi Єжи Козакевич, — є поширення i змiцнення рiзноманiтних двостороннiх iнструментiв у наших двостороннiх вiдносинах з Україною, якi полегшили б їй шлях до європейських iнституцiй» 25. Нагадаймо, що Польща надала Українi детальну програму дво- i багатосторонньої вiйськової спiвпрацi в рамках програми «Партнерство заради миру». Вона охоплює заходи в галузi освiти, пiдготовки спецiалiстiв, вiйськовi контакти на рiзних рiвнях, спiльнi польовi маневри i т.iн. Програма, на думку полякiв, є безумовним свiдченням їхньої зацiкавленостi у залученнi України до процесiв iнтеґрацiї на субреґiональному рiвнi 26.
Провiдною iдеєю польських консерваторiв є так звана iдея «мiжмор’я». Її автор — лiдер Конфедерацiї незалежної Польщi Лєшек Мочульський 27. Головний змiст iдеї в тому, що країни Схiдної Європи (так званого «мiжмор’я» — реґiон мiж Балтикою i Адрiатикою та Чорним морем) задля збереження власної самостiйностi i самобутностi мають максимально iнтеґруватися, щоб їх не поглинули постiндустрiальний Захiд або шовiнiстична Росiя. При цьому саме польсько-українськi вiдносини, на думку iдеолога «мiжмор’я», мають вирiшальне значення для реалiзацiї усiєї програми.
Концепцiя «мiжмор’я» знаходить вiдгук в українських полiтичних колах. Як вiдомо, кiлька рокiв тому Рух заiнiцiював створення «Чорноморсько-Балтiйського союзу», суголосного концепцiї «мiжмор’я», як, зокрема, i плану «Європа-бiс», запропонованого колишнім Президентом Польщi Лєхом Валєнсою.
Польськi зовнiшньополiтичнi концепцiї щодо України в ХХ ст. зазнали iстотних змiiн, еволюцiонуючи разом з бурхливою добою. Реалiї сучасної посткомуністичної доби детермiнують їхнiй якiсно новий змiст. Польсько-українськi взаємини, незважаючи на складну iсторичну спадщину, невiдворотно вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовигiдного розвитку. Об’єктивнi нацiональнi iнтереси двох держав у стратегiчних питаннях збiгаються. Позбавленi деформуючих зовнiшнiх впливiв та шовiнiстичних збочень, вони вже найближчим часом можуть виявити свiй чималий потенцiал.
Використана література
1.Tomaszewski J. Kresy Wschodnie w polskiej mysli politycznej XIX i XX w.//Miedzy Polska etniczna a historyczna. Polska mysl polityczna XIX i XX wieku.—T.6.—Warszawa, 1988.—S.101.
2.Цит. за: Wapinski R. Narodowa Demokracja. 1893-1939. Ze studiow nad dziejami mysli nacjonalistycznej.—Wroclaw, 1980.—S.42.