Центральний банк та його роль у національній економіці
Отже, норма резервування впливає на здатність банківської систе¬ми створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює ве¬личину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.
Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричи¬нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер¬вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу¬вало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов'язкові ре¬зерви не приносять процента.
З усіх знарядь монетарної політики у розвинутій ринковій еко¬номіці найважливішими, безперечно, є операції на відкритому ринку, які мають кілька значних переваг. По-перше, центральний банк пов¬ністю контролює обсяг операцій на відкритому ринку, тоді як, на¬приклад, він може заохочувати брати дисконтні позики, але не може контролювати їхній обсяг.
По-друге, операціям на відкритому ринку притаманна гнучкість. Якщо виявлено помилки у проведенні операції на відкритому рин¬ку, то центральний банк може негайно змінити цю операцію на про¬тилежну. Крім того, державні цінні папери можна продавати у вели¬ких або малих кількостях, і вплив цього знаряддя на резерви банків буде негайним.
По-третє, операції на відкритому ринку порівняно зі зміною норми резервування працюють витонченіше. Річ у тім, що зміна норми резервування може різко позначитися на прибутках банків, тоді як операції на відкритому ринку не впливають помітно на при¬бутковість банків.
Цілі та завдання монетарної політики
Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної види монетарної економіки, зокрема для досягнення таких цілей: політики: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін; 4) стабіль¬ність на фінансових ринках; 5) стабільність процентних ставок; 6) стабільний курс національної валюти.
Хоча багато із цілей монетарної політики збігаються (наприклад, висока зайнятість поєднується із економічним зростанням), але окремі суперечать одні одним. Так, досягнення стабільного рівня цін часто не відповідає таким цілям, як стабільність процентних ста¬вок і високий рівень зайнятості у короткостроковому періоді. Річ у тім, що коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і безробіття зменшується, то процентні ставки та інфляція можуть піднестися. Якщо, наприклад, центральний банк хоче не допустити зростання процентних ставок і купуватиме державні облігації, що підвищуватиме ціни на них і знижуватиме процентні ставки, то про¬позиція грошей збільшуватиметься і темпи інфляції зростатимуть. З іншого боку, якщо центральний банк уповільнить зростання гро¬шей, щоб стримати темпи зростання цін, то у короткостроковому періоді і процентні ставки, і безробіття можуть зрости. Отже, він має вибирати між протилежними речами.
Однак центральний банк не може прямо досягти поставлених цілей: наприклад, підвищити рівень зайнятості чи знизити темпи ін¬фляції. Він має три основні знаряддя, використання яких може від¬чутно вплинути на національну економіку. У конкретній ситуації центральний банк вибирає набір змінних, певного рівня яких по¬трібно досягти, щоб реалізувати поставлені цілі. Їх називають про¬міжними змінними, або проміжними завданнями; до них належать гро¬шові агрегати (М1 чи М2) та короткострокові та довгострокові процентні ставки, які прямо пов'язані з рівнем зайнятості та цін.
Проте центральний банк не може прямо впливати і на проміжні змінні за допомогою своїх трьох знарядь монетарної політики. Тому він вибирає ще конкретніший набір змінних, які називають поточ¬ними змінними, або поточними завданнями. До них належать грошові агрегати (грошова база) і агрегати резервів (наприклад, власні резерви, що становлять різницю між резервами та дисконтними позиками), а також процентні ставки (наприклад, ставка на векселі скарбниці).
За становищем проміжних і поточних змінних можна судити про ефективність реалізації вибраної центральним банком стратегії.Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що цент¬ральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей. Щоб зрозуміти це твердження, спочатку з'ясу¬ємо, чому намагання стабілізувати пропозицію грошей веде до втра¬ти контролю за зміною процентних ставок. Припустімо, що цент¬ральний банк хоче стабілізувати пропозицію грошей. Тому у моделі ринку грошей криву пропозиції грошей зображено у вигляді вер¬тикальної лінії (М/Р)S (рис. 1). Центральний банк очікує, що кри¬ва попиту на гроші перебуває у положенні L(i1, Y1). Проте ця кри¬ва коливатиметься у певному інтервалі, наприклад від L(і2, Y2) до L(i3, Y3) - унаслідок несподіваних збільшень або зменшень обсягів національного виробництва або змін у рівні цін. Отже, реалізація за¬вдання щодо стабілізації пропозиції грошей означає, що процентні ставки коливатимуться.