Чи існують «надцивілізації»

Навпаки, подібний підхід неминуче повинен завдати незмірної шкоди вихованню діалектико-матеріалістичного світогляду, наукового ставлення до світу. Сила науки полягає в тому, що вона несе людям правду. І сучасній людині необхідно навчитися цю правду належним чином сприймати і керуватися нею в практичній діяльності.Свідоме ж перекручення наукової картини світу заради створення ілюзії цікавості лише деформує світо¬гляд і створює в людей неправильне уявлення і про науку, і про навколишній світ. Мимоволі може скласти¬ся враження, що роль науки — у погоні за сенсаціями, за неймовірними відкриттями, в обов'язковому спросту¬ванні загальноприйнятих уявлень.

Тим часом цікавість науки — в іншому: розкриваючи об'єктивні закономірності природи і суспільства, вона дає людині справжнє знання про навколишній світ, мо¬жливість зрозуміти цей світ, визначити в ньому своє місце, дає розуміння причинно-наслідкових зв'язків,

тобто саме те, чого не може дати білянаукова міфоло¬гія. Іншими словами, наука дає людині реальні цінності, а білянаукова міфологія постачав їй тільки ілюзії.

Цікавість науки — і в атмосфері безупинного пошу¬ку, що пронизує її, у проникненні в невідоме, нарешті, у тому, що наукові відкриття перетворюються в технічні й технологічні звершення, які несуть практичну користь людям.

ВСЕСВІТ І ЛЮДСТВО

Ще порівняно недавно вся практична діяльність людей була обмежена суто земними рамками. Тепер становище змінилося. Звершення людства набувають глобальних і навіть космічних масштабів. У цих умо¬вах ми вже не можемо ігнорувати ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми — частина Всесвіту і підпо¬рядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірно¬стям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: «Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища пев¬ного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків».

Згодом англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: «Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є».

Ці твердження увійшли в сучасну науку під назвою «принципу Зельманов — Картера» або «антропного принципу».

Аналогічні ідеї можна зустріти і в працях інших су¬часних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є.

Інший відомий учений—англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці «Простір і час у сучасній кар¬тині Всесвіту» висловлює подібну думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту,— вони повинні бути тією чи іншою мірою певними.

Розуміти все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства зумов¬люється й забезпечується певними властивостями світо¬будови.

Однією з найважливіших властивостей нашого Все¬світу, як ми вже знаємо, в його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скуп¬ченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаєм¬ного віддалення зоряних систем спостерігач, хочби на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне змі¬щення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас від¬даляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра.

Здавалося б, характер руху галактик не повинен мати для нас абсолютно ніякого значення — адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних від¬станях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світло¬вих років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування.

Справа в тому, що червоне зміщення — це зсув елек¬тромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електро¬магнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим.