АСТРОНОМІЧНА НАУКА І ПЕРЕДБАЧЕННЯ. БОРОТЬБА ЗА НАУКОВИЙ СВІТОГЛЯД
Інша справа, що ця система виявилася неправильною, проте вона була важливим кроком до істини. Але серед¬ньовічну церкву істина не цікавила. До картини світу Арістотеля — Птолемея її притягувало інше: централь¬не місцезнаходження Землі в світобудові, що добре узго¬джувалося з релігійними уявленнями. Тому церква й пе¬ретворила геоцентричну систему світу в релігійну догму.
Як ми вже зазначали, первинний матеріал для нау¬кового дослідження постачають спостереження. При цьому одним з найважливіших питань теорії пізнання є питання про те, чи дають спостереження вірогідні відомості про властивості навколишнього світу.Питання це не випадкове, оскільки в процесі спосте¬режень можливі всякого роду помилки й неточності, здатні породжувати неправильні, ілюзорні уявлення про світ, що не відповідають істинному стану речей. Це можуть бути помилки випадкові, помилки, пов'язані з обмеженими можливостями й недосконалістю органів чуттів людини, психологічним станом спостерігача, з особливостями конструкції вимірювальних приладів, з умовами спостережень.
Добре відомі, наприклад, різноманітні ілюзії зору, що виникають внаслідок особливостей будови нашого ока. Ситуації, що породжують усякого роду оптичні ілюзії і здатні вводити в оману спостерігачів, можуть, зокрема, складатися і при астрономічних спостереженнях і до-
слідженнях. Завдяки цьому здобуті дані можуть вияви¬тися недостовірними, а в деяких випадках і такими, що істотно викривляють справжню картину спостережува¬них явищ. А неправильні, перекручені уявлення про дійсність нерідко стають благодатним грунтом для різ¬ного роду релігійних спекуляцій. Добре відома класична астрономічна ілюзія, жертвою якої стали наші предки — ілюзія добового обертання всіх небесних світил довкола Землі. Земна куля обертається довкола своєї осі із за¬ходу на схід, а нам здається, що Сонце, Місяць, планети і зірки переміщуються в протилежному напрямі.
З земним положенням спостерігача пов'язане і пе-тлеподібне переміщення планет серед зірок. Це теж є ілюзорним явищем, оскільки планети насправді ніяких петель не описують, а рухаються навколо Сонця за еліптичними орбітами. «Петлі» — явище позірне, яке виникає внаслідок того, що ми спостерігаємо за плане¬тами з рухомої Землі, тобто в земній системі відліку.
Ще одне явище космічного порядку, яке має ілюзор¬ний характер і яке ми спостерігаємо мало не кожного дня. Нам здається, що диск Сонця має такий самий поперечник, як і диск повного Місяця. Насправді ж со¬нячний діаметр приблизно в 400 разів більший від мі¬сячного. Але Сонце знаходиться у 400 разів далі від Землі, і з цієї причини видимі кутові розміри обох світил для земного спостерігача майже збігаються. До речі, саме з цієї причини маленький Місяць може (це від¬бувається під час сонячних затемнень) повністю пере¬крити величезний диск денного світила.
Цікава ілюзія виникає і при спостереженнях метеор¬них потоків. Коли Земля зустрічається з роєм твердих частинок, вони, вриваючись в атмосферу і співударяю-чись з молекулами повітря, випаровуються і розпада¬ються на атоми. В свою чергу, атоми збуджуються, іоні¬зуються, і при цьому виникає світіня. Земний спостерігач бачить ефектне видовище — дощ падаючих зірок. Йому
здається, що траєкторії світних частинок виходять з однієї точки неба — радіанта, хоча насправді ці траєк¬торії майже паралельні одна одній.
«Космічна ілюзія», що відіграла помітну роль у роз¬витку планетної астрономії, пов'язана і з спостережен» нями Марса. Внаслідок величезної відстані при теле¬скопічних спостереженнях окремі дрібні деталі на по¬верхні цієї планети зливаються в суцільні лінії, які деяким астрономам здалися системою гідротехнічних споруд, побудованою розумними жителями Марса. Коли автоматичні міжпланетні станції, які здійснили політ на Марс, передали детальні зображення поверхні плане¬ти, ілюзорний характер марсіанських «каналів» став абсолютно ясним.
Методичні міркування. Корисно звернути увагу учнів на те, що в астрономії з невідповідністю видимого дійс¬ному ми зустрічаємося особливо часто. Наприклад, треба ще раз нагадати про те, що коли ми дивимося на небо, то всі світила здаються нам розташованими на однако¬вих відстанях від Землі, ніби на внутрішній поверхні гігантської кулі — небесної сфери. При цьому звичні візерунки сузір'їв утворені зірками, які насправді зна¬ходяться на різних відстанях від Землі і одна від одної і лише проектуються в одну й ту саму область небесної сфери. Взагалі з'ясування того, який космічний об'єкт знаходиться ближче, а який далі, не просте завдання навіть для астрономів, озброєних спеціальною апарату¬рою. Прямими вимірюваннями вдається визначати від¬стані лише для порівняно близьких космічних об'єктів. Для дальших доводиться витрачати більші зусилля на те, щоб з'ясувати, чи є система небесних тіл, що їх цікавить, справді єдиною фізичною системою взаємодію¬чих об'єктів чи її складові частини лише проектуються в одну і ту саму область небесної сфери.